Close

Ще не зареєстровані?Зареєструватися на сайті.

lock and key

Ввійти на сайт Львівської Духовної Семінарії

Account Login

Публікації

Реорганізація... Шлях до "Воскресіння"

Понад чверть століття Радіо "Воскресіння" було ефективним медійним "амвоном" нашої Церкви. Про причини реорганізації і концепцію нового проекту нам розповів керівник Департаменту інформації УГКЦ та керівник "Воскресіння. Живе Радіо" о. Ігор Яців.

Отче Ігоре, найперше розкажіть коли та за яких обставин розпочалася Ваша праця в команді Радіо «Воскресіння»?

Ця співпраця розпочалася ще на початку мого служіння як прес-секретаря Блаженнішого Любомира. Тоді Мирослав Павлюк запропонував мені один раз на тиждень мати програму, в якій я б мав нагоду розповідати про діяльність Глави Церкви. Оскільки я був поруч на різноманітних заходах за участю Блаженнішого, я мав добру нагоду надати ту інформацію, яку не могли надати інші особи. Для мене, як для прес-секретаря, було важливо мати таку «трибуну», адже це безпосередньо стосувалося моїх обов’язків та служіння. Я став прес-секретарем у серпні 2002 року, і десь через рік, а можливо і швидше розпочалася ця співпраця.

Часто, коли Блаженніший давав інтерв’ю для різноманітних ЗМІ, переважно друкованих, я мав нагоду поставити диктофон, щоб потім використати вибрані матеріали в радіоефірі. Звісно я вказував джерело, що це є інтерв’ю для того чи іншого видання. Це дарувало радіослухачам добру нагоду послухати думки Блаженнішого Любомира щодо актуальних тем для нашого суспільства. Окрім цього, коли ми готували Різдв’яне чи Великоднє привітання, я записував якісний звук, додавав тематичну розмову із Блаженнішим, і в такий спосіб виходили ці програми-привітання. У певній мірі я став нештатним кореспондентом Радіо «Воскресіння», головно акцентуючи увагу навколо постаті Блаженнішого Любомира.

Також хочу зазначити, що  в мене вже був досвід роботи на радіо. З 1997 року я продовжував започатковану Михайлом Перуном на «Львівській хвилі» радіопрограму «Духовна мандрівка». Це дало мені певний досвід роботи на радіо.

Отче, Ви є четвертим директором Радіо «Воскресіння». Перед кожним з директорів стояли якісь певні виклики, диктовані обставинами часу. Яке головне завдання стояло перед Вами, як перед керівником цього проекту?

Одразу хочу уточнити, що сучасне «Воскресіння. Живе радіо» у своєму наповненні, форматі та ідеї – це зовсім інше радіо! Від Радіо «Воскресіння» про яке Ви запитуєте, залишилося лише слово «Воскресіння». Фактично –  це нове радіо, яке зберегло у назві історичну тяглість з пошани до багатолітньої праці попередньої команди. Це абсолютно новий проект. Зараз ми говоримо про цілодобове інтернет-радіо, що має п’ять паралельних каналів мовлення з різним наповненням. Це те, чого ніколи не мало Радіо «Воскресіння», адже його діяльність здійснювалася у форматі «продакшн-студії» з виготовленням контенту для подальшого розміщення на інших радіостанціях. Цим ми тепер принципово відрізняємося, адже маємо самостійне цілодобове мовлення. Щодня у нас є розмовні студії прямого ефіру, «Жива музика» на живому радіо, є також «Вечірні діалоги з душпастирем», що передбачають зворотній зв’язок. Також, як і на кожному радіо, є у нас випуски новин. До слова, це як і церковні, так і головні світські новини. З цього компонується новинний блок. Також є практика спільних ефірів з радіо «Марія» та радіо «Промінь».

Саме тому я не вважаю себе четвертим директором Радіо «Воскресіння». Я є керівником «Воскресіння. Живе радіо», що зберегло цей легендарний бренд, добре знайомий для вірних нашої Церкви. Також хочу наголосити, що сьогодні це є суспільно-релігійний проект. Його концепція скерована у рівній мірі на церковну та загально-суспільну аудиторію українців, не залежно від їхньої релігійної чи конфесійної приналежності. Ми намагаємося через суспільне мовлення зацікавити людей послухати також щось релігійне та духовне.

У підсумку хочу сказати, що завдання полягало у розбудові самої ідеї та концепції. За підтримки благодійної організації «Церква в потребі» ми облаштували сучасну студію прямого ефіру та продакшн студію в Києві біля Патріаршого Собору. В листопаді 2015 року Блаженніший Святослав освятив цю студію. Також створили студію «Живого радіо Воскресіння» у Львові, в Патріаршому домі. Цікаво також, що це «студія-гібрид», придатна не лише для радіоефіру, але також і повноцінна телестудія. У ній, зокрема, проводимо прямі телеефіри програми «Відкрита Церква. Діалоги». Таке поєднання дозволяє здійснювати комбіновану пряму трансляцію, коли, до прикладу, зображення транслюється на екрани телебачення, а звук іде в радіоефір. Також це дозволяє радіослухачу побачити, що відбувається у студії в режимі реального часу. Ще одним важливим завданням є розміщення нашого контенту на інших радіостанціях з метою розширення аудиторії радіослухачів.

У кінці 2014 року на офіційному сайті Радіо «Воскресіння» було розміщено оголошення про реорганізацію проекту. Які причини спонукали до такого кроку?

Радіо «Воскресіння» у тому вигляді виконало свою місію. Це питання було детально обговорене з багатьма експертами у ділянці радіомовлення. Йшлося, не з нашої ініціативи, навіть про те, щоб проект закрити. Саме тоді і виник цей термін «реорганізація».

Відповідаючи на непоодинокі закиди, хочу ще раз наголосити, що ми не ініціювали і тим більше не ліквідовували радіо «Воскресіння»! Ми навпаки його зберегли! Зберегли принаймі як бренд та інструмент в Церкві. Сьогодні УГКЦ має радіо, дві студії та найголовніше – має технічні умови для створення якісного продукту.

Розкажіть кілька слів про нову команду.

Зважаючи на те, що студія «Воскресіння. Живого радіо» була заснована у столиці, відповідно було важливо, щоб ці люди мешкали саме в Києві, або ж його околицях. Я запросив Романа Коляду, оскільки є добре знайомий з ним ще з тих часів, як він працював на Радіо «Ера» та Радіо «Промінь». Роман допоміг технічно та творчо організувати цей проект. Саме він займався підбором музичного звучання, а також різноманітних контентних лінійок. Також він пропонував та підбирав працівників. Ось так творилася ця команда. Хочу одразу зазначити, що серед працівників є досвідчені люди з великим досвідом роботи та вмінням працювати перед мікрофоном. Серед них можу згадати Галину Бабій, яка до сьогодні працює на Радіо «Промінь» та на інших проектах. Також у нашій команді є Ольга Юрченко, що є вимушеною переселенкою, і яка чимало років працювала на радіо в Луганську.

А все ж таки хто є цільовою аудиторією вашої радіостанції?

Зважаючи на те, що ми мовимо в Інтернеті – це відповідно, найперше, користувачі всесвітньої мережі. Це молоді люди. Є також проект «Етнологіка», який представляє перлини української культури. Є також програма «Екологіка», що порушує різноманітні екологічні питання – а це аудиторія зрілих людей, що цікавляться культурними надбаннями або ж екологічними викликами. Для найменших можемо запропонувати «Вечірню колисанку». Стараємося, щоб аудиторія була широкою.

Чи плануєте у перспективі здійснювати трансляцію на FM-частотах?

Це, нажаль, дуже коштовне питання. У нас немає таких жертводавців чи спонсорів для утримання частот. Ми працюємо у межах своїх можливостей, а вони обмежені. Найперше, стараємося налагодити співпрацю з іншими радіостанціями чи каналами, які б зацікавилися нашим контентом та розміщували його у своєму ефірному просторі. Подібний досвід ми пройшли з «Живим телебаченням». Якщо коротко, то «Воскресіння. Живе радіо» працює як творча команда, що виробляє продукт та налагоджує шляхи співпраці. Минув лише рік і ми свідомі необхідності напрацювати на добру репутацію, що відкриє нові варіанти співпраці.

А єдиним джерелом фінансування є лише «Церква в потребі»?

Поки що так. Станом на сьогодні минув рік, коли ми, за надані кошти, обладнали студію, закупили обладнання та розпочали діяльність цього проекту. Також ми отримали потвердження фінансування на ще один рік, що дозволяє забезпечити щомісячні витрати на винагороду працівникам і технічну підтримку. Проте, розуміючи важливість цих медійних інструментів, ми шукатимемо нові шляхи для підтримки та розвитку. Також хочу згадати за нещодавно заснований з благословення Блаженнішого Святослава «Фонд сприяння медіа ініціатив УГКЦ», завдання якого полягатиме у пошуку фінансів для діяльності і розвитку тематичних проектів.


Команда Медіа-Центру висловлює щиру подяку отцю Ігорю за сприяння у створенні та публікації цього матеріалу!

Розмову провів:
Богдан Романов,
Медіа-Центр ЛДС

"Мертва" FM-євангелізація. Відкинутий досвід минулого

Старше покоління добре пам'ятає громіздкі радянські радіоприймачі і трнасляції Божественних Літургій. Радіо "Ватикан" і Радіо "Воскресіння" стали справжніми символами духовного опору УГКЦ. 

Чи сьогодні залишилося місце для радіомовлення серед таких "агресорів" ЗМІ як телебачення та інтернет? Відповідь на це питання нам дав засновник і керівник MJoy Multimedia. Медіаменеджер, журналіст, медіатренер і керівник Українсько-польської радіошколи пан Роман Заяць.

Пане Романе, моє перше запитання стосуватиметься короткого аналізу радіомовлення в Україні. Як Ви оцінюєте цю сферу, а зокрема якість контенту і політику радіостанцій?

Це насправді глобальне і широке питання. Складно швидко все проаналізувати. Думаю варто найперше розрізняти, що є державні та приватні радіостанції. Приватні радіостанції переважно є комерційними. Зараз також спостерігаємо хвилю виникнення радійних стартапів суспільного чи громадського мовлення. Тому варто окремо аналізувати кожну перелічену групу мовників.

Державне радіо, на мою суб’єктивну думку, потребує реформ, оскільки спостерігаємо відтік аудиторії. Його структура є архаїчною, і це необхідно змінювати. Заради справедливості хочу сказати, що державні мовники бережуть деякі форми, на які у приватників немає ані часу, ані терпіння. Наприклад – радіорепортаж, чи театр перед мікрофоном.

Приватні комерційні мовники – в своїй більшості «хворі» медіа в Україні. Вони повинні взагалі «вимерти», адже усі великі комерційні мовники мають задіяний у своїх колах олігархат або ж політикум. Тому завжди – більшою чи меншою мірою – вони обслуговують їхні інтереси. Хоча тепер бачимо певні кроки, спрямовані на звільнення від цієї залежності, але часто ці радіостанції дотаційні. З об’єктивних ринкових умов ці радіо не може себе втримати. Але, часто люди, які займаються радіостанціями, не є добрими менеджерами і не вміють професійно організувати процес.

У підсумку хочу сказати, що назагал радіоринок в Україні є «хворий», і метастази настільки глибоко проникли, що я навіть не знаю, як це все безболісно «вилікувати». Тому сьогодні так зросла популярність онлайн-радіо та суспільного мовлення. Люди, які набули досвіду роботи на різних радіостанціях, втомилися від такого стану речей і йдуть звідти геть, бажаючи створити щось нове. За цих обставин в Україні ми спостерігаємо унікальне явище – народження популярних онлайн-радіостанцій, які навіть подекуди взаємодіють між собою. Варто зауважити, що схожих прецедентів на ринках країн-сусідів я не помічав. Це унікальна особливість, яка вирізняє Україну.

Чи в сучасних обставинах технічного прогресу сфера радіомовлення буде мати перспективи для розвитку?

– 100%! Ми живемо в період, коли радіо активно трансформується! Ми маємо нагоду спостерігати, як радіо змінюється. Змінюється спосіб сприйняття радіо. Колись радіо було головним медіа в домівці. Воно було фоновим. Сьогодні радіо слухають, читають і дивляться. Радіо стало мультимедійним майданчиком, і це унікальне явище.

Чи в сучасних українських реаліях є перспектива створення релігійних радіопроектів та їх ротації на комерційних станціях? Розкажіть також про перспективи створення успішної релігійної радістанції.

Думаю, що поєднувати ефір релігійного радіо з комерційними мовниками дуже складно. Радіо має мати певну стилістику, яка виробляється задля задоволення потреб тої чи іншої цільової аудиторії. Якщо цільова аудиторія має потребу поєднувати музично-інформаційне мовлення з релігійним, тоді, можливо, так. Чи, на мою думку, і досвід?  Очевидно, ні. Релігійне радіо має мати власну нішу, а також вибудувану форму, стилістику і концепцію.

Які кроки Ви б порадили робити представникам церкви для створення успішної релігійної радіостанції?

Сама церква має визначитися, яким буде це радіо і кому воно буде адресоване. Первинним фундаментом є обрання аудиторії та засобів, якими можна достукатися до неї. Варто розуміти, що аудиторія також змінюється. Вона вже не слухає радіо винятково на кухні. Сьогодні з радіо подорожують, радіо перейшло в смартфони, і церква має іти в ногу з тенденціями часу. Це ніби прості речі, але таку концептуальну основу потрібно випрацювати. Існує модель, за якою через кожні сім років людина змінюється та оновлюється. Коли людина дорослішає, стає зрілою, то наближається до вічних цінностей. Натомість ніхто не говорить з молодою аудиторією, яка ще в пошуку. Ніхто не говорить мовою і манерою, властивою молодій аудиторії. Це неймовірно цікаво! Сьогодні назріла потреба зробити амбітний проект прогресивного радіо, доступного для молодої аудиторії. Проблема полягає у тому, як зробити це радіо привабливим за формою і за змістом?

Моє останнє запитання стосуватиметься технічного боку мовлення. Який тип трансляції радіомовлення на сьогодні є найбільш ефективним? Це FM-частоти, онлайн-мовлення в Інтернеті або ж поєднання цих двох технологій?

Немає різниці. Ми живемо в період, де вже мало хто задумується над тим, як він слухає радіо. Чи через FM, чи через «онлайн», чи через цифровий зв’язок, чи через кабельні мережі – абсолютно немає значення. Найголовнішим є контент, а не технологія передачі сигналу. Радіо має бути всюди. Якщо воно є в FM-мі, то паралельно має бути в онлайні, можливо в кабельних мережах. Що більше задіяно майданчиків, які між собою перетинаються, то більше охоплено аудиторії. Це очевидні речі.

Щиро дякую Вам! Слава Ісусу Христу!

Слава навіки! Успіху!

Розмову провів:
Богдан Романов,
Медіа-Центр ЛДС

Духовний супровід і паліативна та хоспісна опіка в Україні. Інтерв’ю з Василем Князевичем

Нещодавно до нашої Семінарії завітав пан Василь Князевич, що перебував на посаді Міністра охорони здоров'я України у 2007 - 2010 роках. Пропонуємо до вашої уваги інтерв'ю з паном Князевичом та ректором Семінарії - отцем Ігорем Бойко, у якому розкривається тематика духовного супроводу і паліативної та хоспісної опіки в Україні. Особлива увага акцентується на ролі священичого та семінарійного служіння у цій сфері.

Медіа-Центр ЛДС

Інтерв'ю з отцем Іваном Гловою

Інтерв'ю з отцем Іваном Гловою, з нагоди святкувань дев'ятої річниці Центру Душпастирювання Військовослужбовці імені Георгія Побідоносця.

- Отче Іване, цього року Центр Душпастирювання Військовослужбовців святкує 9-ту річницю. Наступного року Вас очікує 10-літній ювілей. Що можна підсумувати за цей період діяльності?

- Відповідь на це питання, звісно, можна представити у вигляді кількох сторінок тексту звітного характеру. Однак, доцільніше відштовхнутися від нашого гасла, яке звучить так: «Капелан – той, що завжди поруч». Варто сказати, що весь цей час ми були поряд з військовослужбовцями у всі періоди розквіту чи занепаду української армії. Важко також зводити діяльність нашого Центру Душпастирювання Військовослужбовців до чітких рамок дев’яти років, адже служіння братів-семінаристів у військовому середовищі починається з початком відновлення семінарії УГКЦ у місті Львові, і прогрес від того часу є очевидний.
Ясна річ, ми здійснили очевидний поступ вперед, помітно зросли за цих дев’ять років нашого існування як офіційної інституції. І найбільшим підсумком за цей період буде унаочнення фактів, котрі маємо у суспільстві на сьогодні. Наша праця має специфіку бути невидимою і часто навіть ненагородженою у земному житті. Проте, вона приносить добрі плоди для осягнення Царства Небесного. Віримо, що наявність сучасних героїв, котрі кладуть своє життя за народ також формувались під впливом Святого Духа та молитвами й діяльністю Центру.

- Сьогодні наша Батьківщина знаходиться у стані війни. Військові капелани, як ніколи, є актуальними у нашому війську. Які зміни відбулись у концепції діяльності ЦДВ, у зв’язку із цими обставинами?

- У семінарійній спільноті є безліч організацій, однією з яких є Центр Душпастирювання Військовослужбовців, основне завдання якої - нести Слово Боже до військових. Це своєрідне служіння, яке брати здійснюють, проводячи духовні бесіди, екскурсії по храмах, чи прощі у відпустові місця. Після таких заходів, військові не тільки ознайомлюються із духовною та історичною спадщиною, але стають більш відкритими до спілкування та плекання правдивого християнського духу і це допомагає творити єдність у військовій спільноті.  Постійно дотримуючись мети та керуючись гаслом Центру, ми допомагаємо військовослужбовцям відчути присутність та дієвість Божої любові у їхньому житті.

Дійсно, Україна у даний момент перебуває у напруженому військовому становищі, тому праця військових капеланів, а зокрема і братів із Центру Душпастирювання Військовослужбовців, є дуже потрібною. Також нещодавно було відкрито Пенітенціонарний відділ, який здійснює своє служіння у місцях позбавлення волі. Цей відділ приєднався до Центру Душпастирювання Військовослужбовці на чергових звітно-виборчих зборах, а метою цього відділу є супроводження ув’язнених, які хочуть відчути підтримку людей та присутність Бога в їхньому житті. Серед солдат зустрічаються неохрещені, та завдяки капеланам у них запалюється іскра віри і любові до Христа і вони приймають святу Тайну Хрещення. Семінаристи, а зокрема брати із ЦДВ, прекрасно усвідомлюють, що у фізичний спосіб ніяк не можуть спричинитись до оборони рідної Батьківщини, тому за порученням Синоду Єпископів УГКЦ щоденно збираються на загальну молитву, тим самим випрошуючи в Бога і Матері Божої опіки, мужності та сили для наших військовослужбовців, які перебувають на Сході нашої країни і, зокрема, в зоні проведення АТО. З ініціативи всіх членів ЦДВ було розпочато плетіння маскувальної сітки, до якої долучились усі охочі, зокрема родичі і близькі загиблих у зоні АТО, а також родини «Небесної сотні». Можливо, це крапля в морі, та ми щиро віримо і уповаємо на Боже милосердя і опіку Пречистої Діви Марії в усіх наших починаннях.

- Чи беруть капелани ЦДВ участь у підтримці військовослужбовців, які знаходяться у зоні проведення АТО. Чим саме допомагаєте нашим воїнам?

- Нажаль, ми не завжди можемо перебувати фізично поруч із тими, хто зараз захищає територіальну цілісність нашої держави, та все ж ми постійно підтримуємо їх молитовно. Бо сказав Христос: «Бо де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там Я серед них» (Мт.18, 20). Відтак, і ми систематично проводимо різноманітні спільні молитви й молебні за наших побратимів, за їхню щасливу долю, щоби Господь оберігав їх на полі битви і щоби вони поверталися назад додому живими та здоровими. Не можна сказати, що молитва не є важливою. Ми мусимо покладатися на Бога й на його допомогу, підтримку, адже без Нього наше життя й життя тих, що перебувають на фронті, нічого не варте. Та й самі хлопці усіляко відчувають нашу молитву і постійно просять про неї.

Окрім того, брати, що здійснюють капеланське служіння, намагалися підготувати бійців, які повинні були вирушати в зону АТО. Готували до сповіді, вчили молитов, тих, хто їх не знав. Також готували і до хрещення тих, що були неохрещені, але бажали цього. Братами ЦДВ були спеціально підготовані буклети, щоби майбутні вояки АТО мали можливість повторити молитви, або ж підготуватися до сповіді.

Звісно, що наша допомога й підтримка не завершується на самій лише молитві. ЦДВ також намагається усіляко підтримати бійців і матеріально. Брати-семінаристи передавали кошти на потреби військових, зібрані під час вечорів пам’яті вбитих в АТО. В зону АТО постійно передавались певні речі й засоби, які б були корисними для вояків. Члени ЦДВ допомагали у зібрані потрібних речей у гарнізонному храмі св. ап. Петра і Павла (м. Львів).

Завдяки добрій волі жертводавців були зібрані кошти, на які ми можемо придбати необхідне. Для вояків, які вирушали із 24-ої ОКМБ у м. Яворові, було передано 25 комплектів зимового одягу. Також в найближчому часі в зону АТО буде передано 200 кв. м маскувальної сітки, яку благословить Преосвященний владика Богдан (Манишин), єпископ-помічник Стрийський.

Із речей релігійного вжитку брати передали 100 чоток, які сплели особисто, спеціально для бійців АТО. Також було передано 1000 заламінованих іконок із зображенням Богородиці з Ісусовою молитвою на звороті. Для 50 бійців брати приготували молитовники «Молись і служи». Також з ініціативи семінарії в зону бойових дій надходить українська художня та релігійна література для мовного збагачення російськомовних військових.

Але це ще не вся підтримка, яку надає ЦДВ для вояків. Є випадки, коли брати й самі вирушали в зону АТО, щоби там підтримати своїх побратимів. Для прикладу, бр. Андрій Вівчар та бр. Сергій Воробець їздили до вояків, щоби передати їм речі найбільшої необхідності, а також прапор України, взамін на той, що постраждав в ході збройних сутичок.

Тих бійців, які перебувають на лікуванні у львівських госпіталях, брати також намагаються постійно відвідувати, підтримувати духовно й морально, супроводжувати співом Божественні Літургії та молебні, які спеціально для поранених служать отці-капелани. Також семінаристи намагаються підтримувати тих, що лікуються у Львові і рекреаційно.

Неодноразово брати допомагали в організації прощ до Крехівського монастиря та до Страдчу, щоби поранені могли відновитись не тільки фізично, але й духовно і морально.

Сподіваємось, що Бог і надалі даватиме наснаги нашим братам із Центру Душпастирювання Військовослужбовців для звершення належної підтримки й допомоги нашим побратимам, як в зоні АТО, так і по військових частинах та госпіталях, які розташовані в околицях Львівської області та за її межами.

- Розкажіть будь-ласка про заплановані святкування 9-ої річниці та особливих гостей, запрошених на цю подію.

- Свято Юрія Переможця завжди було особливим для капеланів у нашій семінарії. Саме його обрано нашим небесним покровителем, і він є зображений на гербі нашої організації. Протягом попередніх років святкування відбувались вельми урочисто, запрошувались командування різних військових частин, військові оркестри. Але ось, коли території нашої Батьківщини торкнувся смуток війни, управою ЦДВ було вирішено провести святкування у молитві, розважаннях, діленнях досвіду. Тому було запрошено тих священиків-капеланів, які мали можливість нести своє служіння на окупованій території, перебуваючи поряд з тими, хто захищає нас в окопах на фронті. Та особливо будемо раді бачити і спільно молитись разом із владикою Богданом (Манишином), який теж відвідував воїнів в АТО. Запрошенння на святкування отримали священики, які колись були ініціаторами створення семінарійного Центру Душпастирювання Військовослужбовців, а тепер продовжують своє служіння для військовослужбовців.

Вже традиційно очікуємо представників командування тих військових частин, з якими співпрацює наш Центр. На превеликий жаль, багато з них не зможуть бути присутніми у стінах Львівської Духовної Семінарії, так як доблесно несуть службу на благо і безпеку нашої Держави.

Нашою метою було провести святкування празника з цілою семінарійною спільнотою, тому ми запросили  голів усіх братств, організацій, щоб вони могли розділити з нами радість і молитовний настій цього свята.

- На завершення хочу розпитати Вас, про плани на майбутнє. Які цілі та орієнтири ставить перед собою Центр Душпастирювання Військових?

- На даному етапі капеланської праці Центр Душпастирювання Військовослужбовців спрямовує всі свої сили та старання на здійснення відповідної праці та провадження молитви за мир та всіх військовослужбовців. Святкуючи нашу сьому чи навіть восьму річницю від дня заснування, ми навіть не могли спрогнозувати нашу діяльністть у такому руслі, як ми її ведемо сьогодні. Тому про майбутнє у такому ключі говорити буде неправильно. Але у одному запевняємо, що завжди будемо знаходитись там, де перебувають військові й потребують нашої допомоги. Виходячи з цього бачення, будуватимемо нашу спільноту для духовного зросту, осягнення Царства Небесного й вірної служби на благо Христової Церкви, завжди перебуваючи з воїнами, що відстоюють гідність та честь найвеличнішого Божого творіння - Людини.

Розмову провів Богдан Романов
Медіа-Центр ЛДС