Close

Ще не зареєстровані?Зареєструватися на сайті.

lock and key

Ввійти на сайт Львівської Духовної Семінарії

Account Login

Публікації

Реорганізація... Шлях до "Воскресіння"

Понад чверть століття Радіо "Воскресіння" було ефективним медійним "амвоном" нашої Церкви. Про причини реорганізації і концепцію нового проекту нам розповів керівник Департаменту інформації УГКЦ та керівник "Воскресіння. Живе Радіо"

- Отче Ігоре, найперше розкажіть коли та за яких обставин розпочалася Ваша праця в команді Радіо «Воскресіння»

- Ця співпраця розпочалася ще на початку мого служіння як прес-секретаря Блаженнішого Любомира. Тоді Мирослав Павлюк запропонував мені один раз на тиждень мати програму, в якій я б мав нагоду розповідати про діяльність Глави Церкви. Оскільки я був поруч на різноманітних заходах за участю Блаженнішого, я мав добру нагоду надати ту інформацію, яку не могли надати інші особи. Для мене, як для прес-секретаря, було важливо мати таку «трибуну», адже це безпосередньо стосувалося моїх обов’язків та служіння. Я став прес-секретарем у серпні 2002 року, і десь через рік, а можливо і швидше розпочалася ця співпраця.
Часто, коли Блаженніший давав інтерв’ю для різноманітних ЗМІ, переважно друкованих, я мав нагоду поставити диктофон, щоб потім використати вибрані матеріали в радіоефірі. Звісно я вказував джерело, що це є інтерв’ю для того чи іншого видання. Це дарувало радіослухачам добру нагоду послухати думки Блаженнішого Любомира щодо актуальних тем для нашого суспільства. Окрім цього, коли ми готували Різдв’яне чи Великоднє привітання, я записував якісний звук, додавав тематичну розмову із Блаженнішим, і в такий спосіб виходили ці програми-привітання. У певній мірі я став нештатним кореспондентом Радіо «Воскресіння», головно акцентуючи увагу навколо постаті Блаженнішого Любомира.
Також хочу зазначити, що в мене вже був досвід роботи на радіо. З 1997 року я продовжував започатковану Михайлом Перуном на «Львівській хвилі» радіопрограму «Духовна мандрівка». Це дало мені певний досвід роботи на радіо.

- Отче, Ви є четвертим директором Радіо «Воскресіння». Перед кожним з директорів стояли якісь певні виклики, диктовані обставинами часу. Яке головне завдання стояло перед Вами, як перед керівником цього проекту?

- Одразу хочу уточнити, що сучасне «Воскресіння. Живе радіо» у своєму наповненні, форматі та ідеї – це зовсім інше радіо! Від Радіо «Воскресіння» про яке Ви запитуєте, залишилося лише слово «Воскресіння». Фактично – це нове радіо, яке зберегло у назві історичну тяглість з пошани до багатолітньої праці попередньої команди. Це абсолютно новий проект. Зараз ми говоримо про цілодобове інтернет-радіо, що має п’ять паралельних каналів мовлення з різним наповненням. Це те, чого ніколи не мало Радіо «Воскресіння», адже його діяльність здійснювалася у форматі «продакшн-студії» з виготовленням контенту для подальшого розміщення на інших радіостанціях. Цим ми тепер принципово відрізняємося, адже маємо самостійне цілодобове мовлення. Щодня у нас є розмовні студії прямого ефіру, «Жива музика» на живому радіо, є також «Вечірні діалоги з душпастирем», що передбачають зворотній зв’язок. Також, як і на кожному радіо, є у нас випуски новин. До слова, це як і церковні, так і головні світські новини. З цього компонується новинний блок. Також є практика спільних ефірів з радіо «Марія» та радіо «Промінь».
Саме тому я не вважаю себе четвертим директором Радіо «Воскресіння». Я є керівником «Воскресіння. Живе радіо», що зберегло цей легендарний бренд, добре знайомий для вірних нашої Церкви. Також хочу наголосити, що сьогодні це є суспільно-релігійний проект. Його концепція скерована у рівній мірі на церковну та загально-суспільну аудиторію українців, не залежно від їхньої релігійної чи конфесійної приналежності. Ми намагаємося через суспільне мовлення зацікавити людей послухати також щось релігійне та духовне.
У підсумку хочу сказати, що завдання полягало у розбудові самої ідеї та концепції. За підтримки благодійної організації «Церква в потребі» ми облаштували сучасну студію прямого ефіру та продакшн-студію в Києві біля Патріаршого Собору. В листопаді 2015 року Блаженніший Святослав освятив цю студію. Також створили студію «Живого радіо Воскресіння» у Львові, в Патріаршому домі. Цікаво також, що це «студія-гібрид», придатна не лише для радіоефіру, але також і повноцінна телестудія. У ній, зокрема, проводимо прямі телеефіри програми «Відкрита Церква. Діалоги». Таке поєднання дозволяє здійснювати комбіновану пряму трансляцію, коли, до прикладу, зображення транслюється на екрани телебачення, а звук іде в радіоефір. Також це дозволяє радіослухачу побачити, що відбувається у студії в режимі реального часу. Ще одним важливим завданням є розміщення нашого контенту на інших радіостанціях з метою розширення аудиторії радіослухачів.

- У кінці 2014 року на офіційному сайті Радіо «Воскресіння» було розміщено оголошення про реорганізацію проекту. Які причини спонукали до такого кроку?

- Радіо «Воскресіння» у тому вигляді виконало свою місію. Це питання було детально обговорене з багатьма експертами у ділянці радіомовлення. Йшлося, не з нашої ініціативи, навіть про те, щоб проект закрити. Саме тоді і виник цей термін «реорганізація».
Відповідаючи на непоодинокі закиди, хочу ще раз наголосити, що ми не ініціювали і тим більше не ліквідовували радіо «Воскресіння»! Ми навпаки його зберегли! Зберегли принаймі як бренд та інструмент в Церкві. Сьогодні УГКЦ має радіо, дві студії та найголовніше – має технічні умови для створення якісного продукту.

- Розкажіть кілька слів про нову команду.

- Зважаючи на те, що студія «Воскресіння. Живого радіо» була заснована у столиці, відповідно було важливо, щоб ці люди мешкали саме в Києві, або ж його околицях. Я запросив Романа Коляду, оскільки є добре знайомий з ним ще з тих часів, як він працював на Радіо «Ера» та Радіо «Промінь». Роман допоміг технічно та творчо організувати цей проект. Саме він займався підбором музичного звучання, а також різноманітних контентних лінійок. Також він пропонував та підбирав працівників. Ось так творилася ця команда. Хочу одразу зазначити, що серед працівників є досвідчені люди з великим досвідом роботи та вмінням працювати перед мікрофоном. Серед них можу згадати Галину Бабій, яка до сьогодні працює на Радіо «Промінь» та на інших проектах. Також у нашій команді є Ольга Юрченко, що є вимушеною переселенкою, і яка чимало років працювала на радіо в Луганську.

- А все ж таки хто є цільовою аудиторією вашої радіостанції?
Зважаючи на те, що ми мовимо в Інтернеті – це відповідно, найперше, користувачі всесвітньої мережі. Це молоді люди. Є також проект «Етнологіка», який представляє перлини української культури. Є також програма «Екологіка», що порушує різноманітні екологічні питання – а це аудиторія зрілих людей, що цікавляться культурними надбаннями або ж екологічними викликами. Для найменших можемо запропонувати «Вечірню колисанку». Стараємося, щоб аудиторія була широкою.

- Чи плануєте у перспективі здійснювати трансляцію на FM-частотах?

- Це, нажаль, дуже коштовне питання. У нас немає таких жертводавців чи спонсорів для утримання частот. Ми працюємо у межах своїх можливостей, а вони обмежені. Найперше, стараємося налагодити співпрацю з іншими радіостанціями чи каналами, які б зацікавилися нашим контентом та розміщували його у своєму ефірному просторі. Подібний досвід ми пройшли з «Живим телебаченням». Якщо коротко, то «Воскресіння. Живе радіо» працює як творча команда, що виробляє продукт та налагоджує шляхи співпраці. Минув лише рік і ми свідомі необхідності напрацювати на добру репутацію, що відкриє нові варіанти співпраці.

- А єдиним джерелом фінансування є лише «Церква в потребі»?

- Поки що так. Станом на сьогодні минув рік, коли ми, за надані кошти, обладнали студію, закупили обладнання та розпочали діяльність цього проекту. Також ми отримали потвердження фінансування на ще один рік, що дозволяє забезпечити щомісячні витрати на винагороду працівникам і технічну підтримку. Проте, розуміючи важливість цих медійних інструментів, ми шукатимемо нові шляхи для підтримки та розвитку. Також хочу згадати за нещодавно заснований з благословення Блаженнішого Святослава «Фонд сприяння медіа ініціатив УГКЦ», завдання якого полягатиме у пошуку фінансів для діяльності і розвитку тематичних проектів.

Команда Медіа-Центру висловлює щиру подяку отцю Ігорю за сприяння у створенні та публікації цього матеріалу!

Розмову провів:
Богдан Романов,
Медіа-Центр ЛДС

"Мертва" FM-євангелізація. Відкинутий досвід минулого

Старше покоління добре пам'ятає громіздкі радянські радіоприймачі і трнасляції Божественних Літургій. "Ватикан" і Радіо "Воскресіння" стали справжніми символами духовного опору УГКЦ.

Чи сьогодні залишилося місце для радіомовлення серед таких "агресорів" ЗМІ як телебачення та інтернет? Відповідь на це питання нам дав засновник і керівник MJoy Multimedia. Медіаменеджер, журналіст, медіатренер і керівник Українсько-польської радіошколи пан Роман Заяць.

- Пане Романе, моє перше запитання стосуватиметься короткого аналізу радіомовлення в Україні. Як Ви оцінюєте цю сферу, а зокрема якість контенту і політику радіостанцій?

- Це насправді глобальне і широке питання. Складно швидко все проаналізувати. Думаю варто найперше розрізняти, що є державні та приватні радіостанції. Приватні радіостанції переважно є комерційними. Зараз також спостерігаємо хвилю виникнення радійних стартапів суспільного чи громадського мовлення. Тому варто окремо аналізувати кожну перелічену групу мовників.
Державне радіо, на мою суб’єктивну думку, потребує реформ, оскільки спостерігаємо відтік аудиторії. Його структура є архаїчною, і це необхідно змінювати. Заради справедливості хочу сказати, що державні мовники бережуть деякі форми, на які у приватників немає ані часу, ані терпіння. Наприклад – радіорепортаж, чи театр перед мікрофоном.
Приватні комерційні мовники – в своїй більшості «хворі» медіа в Україні. Вони повинні взагалі «вимерти», адже усі великі комерційні мовники мають задіяний у своїх колах олігархат або ж політикум. Тому завжди – більшою чи меншою мірою – вони обслуговують їхні інтереси. Хоча тепер бачимо певні кроки, спрямовані на звільнення від цієї залежності, але часто ці радіостанції дотаційні. З об’єктивних ринкових умов ці радіо не може себе втримати. Але, часто люди, які займаються радіостанціями, не є добрими менеджерами і не вміють професійно організувати процес.
У підсумку хочу сказати, що назагал радіоринок в Україні є «хворий», і метастази настільки глибоко проникли, що я навіть не знаю, як це все безболісно «вилікувати». Тому сьогодні так зросла популярність онлайн-радіо та суспільного мовлення. Люди, які набули досвіду роботи на різних радіостанціях, втомилися від такого стану речей і йдуть звідти геть, бажаючи створити щось нове. За цих обставин в Україні ми спостерігаємо унікальне явище – народження популярних онлайн-радіостанцій, які навіть подекуди взаємодіють між собою. Варто зауважити, що схожих прецедентів на ринках країн-сусідів я не помічав. Це унікальна особливість, яка вирізняє Україну.

- Чи в сучасних обставинах технічного прогресу сфера радіомовлення буде мати перспективи для розвитку?

- 100%! Ми живемо в період, коли радіо активно трансформується! Ми маємо нагоду спостерігати, як радіо змінюється. Змінюється спосіб сприйняття радіо. Колись радіо було головним медіа в домівці. Воно було фоновим. Сьогодні радіо слухають, читають і дивляться. Радіо стало мультимедійним майданчиком, і це унікальне явище.

- Чи в сучасних українських реаліях є перспектива створення релігійних радіо проектів та їх ротації на комерційних станціях? Розкажіть також про перспективи створення успішної релігійної радіостанції.

- Думаю, що поєднувати ефір релігійного радіо з комерційними мовниками дуже складно. Радіо має мати певну стилістику, яка виробляється задля задоволення потреб тої чи іншої цільової аудиторії. Якщо цільова аудиторія має потребу поєднувати музично-інформаційне мовлення з релігійним, тоді, можливо, так. Чи, на мою думку, і досвід? Очевидно, ні. Релігійне радіо має мати власну нішу, а також вибудувану форму, стилістику і концепцію.

- Які кроки Ви б порадили робити представникам церкви для створення успішної релігійної радіостанції?

- Сама церква має визначитися, яким буде це радіо і кому воно буде адресоване. Первинним фундаментом є обрання аудиторії та засобів, якими можна достукатися до неї. Варто розуміти, що аудиторія також змінюється. Вона вже не слухає радіо винятково на кухні. Сьогодні з радіо подорожують, радіо перейшло в смартфони, і церква має іти в ногу з тенденціями часу. Це ніби прості речі, але таку концептуальну основу потрібно випрацювати. Існує модель, за якою через кожні сім років людина змінюється та оновлюється. Коли людина дорослішає, стає зрілою, то наближається до вічних цінностей. Натомість ніхто не говорить з молодою аудиторією, яка ще в пошуку. Ніхто не говорить мовою і манерою, властивою молодій аудиторії. Це неймовірно цікаво! Сьогодні назріла потреба зробити амбітний проект прогресивного радіо, доступного для молодої аудиторії. Проблема полягає у тому, як зробити це радіо привабливим за формою і за змістом?

- Моє останнє запитання стосуватиметься технічного боку мовлення. Який тип трансляції радіомовлення на сьогодні є найбільш ефективним? Це FM-частоти, онлайн-мовлення в Інтернеті або ж поєднання цих двох технологій?

- Немає різниці. Ми живемо в період, де вже мало хто задумується над тим, як він слухає радіо. Чи через FM, чи через «онлайн», чи через цифровий зв’язок, чи через кабельні мережі – абсолютно немає значення. Найголовнішим є контент, а не технологія передачі сигналу. Радіо має бути всюди. Якщо воно є в FM-мі, то паралельно має бути в онлайні, можливо в кабельних мережах. Що більше задіяно майданчиків, які між собою перетинаються, то більше охоплено аудиторії. Це очевидні речі.

- Щиро дякую Вам! Слава Ісусу Христу!

- Слава навіки! Успіху!

Розмову провів:
Богдан Романов,
Медіа-Центр ЛДС

Владика Венедикт (Алексійчук): «Я сумую за небом»

Владика Венедикт (Алексійчук), правлячий єпископ єпархії Святого Миколая УГКЦ з осідком у Чикаго.

Владико, як вам Америка взагалі?

Це є край Божий, як і всюди є краї Божі. Вважаю, що Америка нічим не гірша і не краща, ніж Україна. Господь є всюди і все наповнює. Так само наповнює Америку.
Проте в Америці інша культура, інша ментальність людей. Але це тільки зовнішньо, бо внутрішньо люди такі ж, оскільки створені на образ і подобу Божу. Усі люди також уражені первородним гріхом.

А як з точки зору духовності? У нас ще з часів Радянського Союзу розповсюджена думка, що в Америці люди – цинічні, усе продадуть за долар… Як ви побачили американців і окремо українців, які тут?

Ну, я не можу бути суддею, які є американці чи українці. Я колись читав статистику, що 20 відсотків американців ходить до церкви. Дай Боже, щоб в Україні на Пасху 20 відсотків пішло.
Усе-таки американці – релігійні люди, які ходять до храму. І жоден президент чи міністр не боїться визнати, що він вірує в Бога. Не просто піде до храму, щоб його зняли на камеру, а реально визнає віру в Бога.
І американське суспільство ніколи не було безбожне, агресивне чи атеїстичне. Європа була і є такою досі. В Америці цього ніколи не було. Тут завжди було певне розуміння важливості християнства, віри. Тому для мене американці є народом, який дає тобі змогу вірити. І вони не бояться виявляти свою віру. Це трохи відрізняє їх від українців. Бо в Україні часто людина ходить до церкви, але коли треба, то може дати хабара. Може ходити до церкви і бути корупціонером. Така собі двоякість: одне на людях, інше для себе… В Америці, на моє враження, якщо людина віруюча, то вона віруюча. Якщо вона практикує християнство, то робить це серйозно.
Гадаю, ми можемо повчитися в американців бути тими, ким ми є, а не грати ролі.

Які були ваші перші кроки як правлячого єпископа в Чикаго?

Я не мав якихось особливих сподівань і тому не маю особливих зачарувань чи розчарувань. Я вже мав досвід перебування в Америці, тому не було чогось, що б мене шокувало. Усе-таки я глибоко вражений нашими людьми тут. За цих майже чотири місяці я вражений їхньою людяністю, вірою. За цей час я не мав якогось прикрого випадку з кимось чи непорозуміння. Наші люди, які ходять тут до храму, живуть вірою.
Звичайно, є велика кількість емігрантів, які не відвідують храм або відвідують тільки декілька разів на рік.
З американським суспільством як таким мало контактую. Але ось учора вже мав нагоду зустрітися з місцевим кардиналом та іншими сімома римо-католицькими єпископами, які служать у штаті Іллінойс. Ми краще познайомилися… Тобто, входжу в американське суспільство.

Поважають тут українців?

Я б сказав, що так. Якщо ти скажеш, що живеш в Ukrainian village – в українському селі, то всі знають, де це. І українці є знані, бо вони одні з найдавніших емігрантів. І Українська Греко-Католицька Церква є знана, і наші храми є знані.

Скільки людей ходить на Службу Божу?

Це важко сказати. Це так само, як у нас, в Україні. Одна кількість приходить серед тижня, інша кількість у неділю. Наприклад, сьогодні прийшли учні школи Святого Миколая. Вони приходять щоп’ятниці. Більшість із них мають українське походження, але багато є таких, які до України не мають жодного стосунку, але вчаться в нашій школі. Вивчають англійську і українську мови.
Наші люди найбільше відвідують храми в неділю, тому що протягом тижня майже всі працюють.

Яке ваше бачення майбутнього?

Я не маю готового бачення. Знаєте, це як хворий приходить до лікаря і запитує, чи маєте бачення, як мене лікувати. Лікар каже: чекай, я мушу тебе дослідити…
І вчора, коли ми мали розмову з кардиналом, він сказав фразу, з якою я цілком згідний, що треба тут мінімум два роки прожити, аби ввійти в ситуацію, і потім приймати якісь рішення.
Тому я для себе вивчаю ситуацію, хоча вже приймаю певні рішення. Зараз я створюю структуру нашої єпархіальної курії, призначаю певних осіб на посади… Але щоб відчути середовище, потрібно трохи більше часу.
Досі тут було багато дискусій, якій мові віддавати перевагу, українській чи англійській, плекати українськість чи не треба… Гадаю, це хибний підхід. Бо потрібно розвивати і українську, і англійську. Є багато наших парафій, де домінує англійська мова, де 90 відсотків розмовляють англійською, де більшість вірних не мають українського коріння… Але ці парафії зуміли створити таку комфортну ситуацію, де всіх гостинно приймають. І частина Богослужіння ведеться українською мовою, а частина англійською. І між собою вони мають гарні стосунки.
Важливо, гадаю, шукати способи, аби створити таку гостинну атмосферу, щоб ми одночасно могли зберегти свою ідентичність. Дуже важливо, аби ми не розчинилися в американському суспільстві і водночас були відкритими до інших націй, навіть були відкритими до дітей. Бо однією з проблем є те, що для багатьох народжених дітей тут мовою спілкування стає англійська. Між собою вони спілкуються англійською, а з батьками – українською. Тому, вважаю, що важливо працювати як з українською культурою, так і з американською.

Сумуєте за Україною?

Я б сказав, що сумую за небом. А все на землі відносне. Чи я житиму в Америці декілька десятків років, чи я житиму в Україні декілька десятків років, це питання відносне.
Звичайно, в Україні в мене є багато друзів, знайомих, бо там пройшла велика частина мого життя, але я вчуся жити там, де Бог мене поставив, і радіти миттю життя.
Це мій підхід до життя.

Департамент інформації УГКЦ