Close

Ще не зареєстровані?Зареєструватися на сайті.

lock and key

Ввійти на сайт Львівської Духовної Семінарії

Account Login

Що заважає нам бачити іншого

Світло тіла ― око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява ― якою ж великою буде! (Мт 6:22-23)

На лекціях з психотерапії я познайомився з таким поняттям як «дзеркальні нейрони». Це ― спеціалізовані нейрони головного мозку, які активізуються як при виконанні певної дії, так і при спостереженні за виконанням даних дій іншими. Феномен дзеркальних нейронів реалізується у функціональній системі «головний мозок однієї істоти “читає” головний мозок іншої істоти», у той час як представників одного, так і різних видів. Окремої уваги заслуговують зв’язки дзеркальних нейронів як унікальних функціональних систем головного мозку з особливостями емоційної поведінки людини і тварин. Стверджується, що саме активність дзеркальних нейронів відіграє ключову роль у здатності до емпатії. Емпатія ― емоційна чуйність людини на переживання іншої. Співпереживаючи, людина відчуває почуття, ідентичні спостережуваним. Співпереживання може виникнути як по відношенню до почуттів  того, хто поруч, так і до переживань персонажів художніх творів, кіно, театру, літератури. Теорія дзеркальних нейронів пояснює такі явища, як розуміння емоцій та почуттів інших, здатність до співпереживання і співчуття, представників одного і різних видів. Встановлено, що дзеркальні нейрони реагують з різним ступенем активності на дії представників своєї культури та людей іншої національності, а також залежать від виховання (культурних, етичних та світоглядних відмінностей).

Знання про дзеркальні нейрони допоможе нам дати відповідь на запитання «Що заважає нам бачити іншого?». Здавалось «бачити» ― це проблема офтальмології, а не психіатрії. Але дослідивши дану проблему, можна зробити висновок, що ми здатні бачити лише те, що нам показали, пояснили, те, що хочемо, чи навіть можемо бачити. Чужих проблем, почуттів чи болів люди часто не зауважують. Наприклад, до початку навчання на програмі «Медико-психологічний та соціальний супровід людей з особливими потребами» я теж не бачив, не помічав людей з синдромом Дауна, проблемами ДЦП чи аутизму. Я знав, що є десь такі люди, у яких не все гаразд зі здоров’ям, ними опікуються родичі, соціальні служби, доброчинні організації, а мене особисто їхні проблеми не стосувалися.  

Дзеркальні нейрони, як і всякі інші органи людини, можуть бути здоровими чи хворими, більш чи менш чутливими, краще чи гірше розвиненими. Це залежить, як правило, від генетики і від набутих як негативних, так і позитивних властивостей. Рамки людської емпатії, за яку відповідають  дзеркальні нейрони, не є безмежними. Людина, а радше дитина, може у певний період життя не справитися з лавиною негативних емоцій, які її оточують. Їй не вистачає ні досвіду, ні емоційної сили сприйняти і відповідно пережити чи відреагувати на дійсність, у середовищі, коли, наприклад, її рідні перебувають у постійному конфлікті, у ненависті, коли вона чує сварки і прокльони, бачить рукоприкладство і ненависть. Малюк мусить постійно відповідати спочатку комусь, потім і собі на банальні запитання типу: «А кого ти, зозулько, більше любиш ― тата чи маму?». Дитина, природньо, любить і одного і другого, їй обох їх шкода. Але, коли хтось з батьків, а радше обоє, прямо, чи приховано вимагають від тебе не любити, чи менше любити одного з них, не спілкуватись, не сідати разом їсти, погоджуватися вислуховуючи взаємні образи батьків, коли сусіди чи родичі злорадно питаються про твої сімейні конфлікти, а ти їм розповідаєш про наївну  і болісну правду, бо ще не вмієш ні брехати, ні уникати, чи навіть «посилати» ― в тебе, в решті решт, притупиться почуття емпатії, тобі захочеться заглибитись в нейтралітет, в байдужість, в безпечне середовище і діяти виключно зі своєї особистої вигоди. І коли цей стан є довготривалим, то дитина перестає цікавитися почуттями спочатку батьків, а пізніше і решти людей. Відповідно, вона буде вважати, що і її почуття є нецікавими і непотрібними для інших, що інші сприймають її лише з точки зору їх власної користі. Виникає алгоритм: якщо хочеш, щоб тобі хтось робив добре ― зроби його залежним від себе, бо інакше навіщо ти йому здався зі своїми проблеми. А коли твої проблеми можуть стати його проблемами, то тоді він змушений тобі співчувати і допомагати. В результаті людина починає шукати у всьому вигоду, постійно думати як використати ближніх.

Посварився з кимось ― все, викреслюю, більше не хочу його бачити ні фізичними, ні внутрішніми очима, не хочу бачити навіть при допомозі «третього ока» чи дзеркальних нейронів. А якщо проблеми з керівництвом, з людиною від якої залежить твій добробут? Тут халепа: мусиш його терпіти, боятись, плазувати. А якщо його дзеркальні нейрони нормальні, якщо він все це відчуває чи бачить? Тоді ти водночас ненавидиш його і боїшся, що він відчуває твою ненависть. У такій ситуації є можливими наступні, на жаль деструктивні, способи розв’язку: або змінюй роботу, або за допомогою інтриг сприяй, аби шефа усунули, або ж терпи, стараючись бути подалі від керівництва, а ближче до «кухні», чи радше ближче до своєї маленької вигоди.

На мою думку, іншою властивістю дзеркальних нейронів є здатність зауважувати у ближньому свої власні недоліки. Людина є для нас свого роду дзеркалом, ми бачимо у ній лише те, що присутнє у нас самих. Нас дратують в людині власні, явні чи приховані, недосконалості. І це може стати слушною нагодою задуматись, придивитися до себе, і спробувати щось змінити у своєму житті, стати кращим, і, зрештою, дійсно щасливим. «Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш? Або як можеш твоєму братові сказати: Дай, хай вийму скалку в тебе з ока, а он же колода в твоїм оці? Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Мт 7:3-5).

Як повірити в те, що комусь цікавий твій настрій, що хтось тобі може зробити добре просто так, як побачити свою нематеріальну цінність в чужих очах, як зробити так, щоб оточення стало для тебе цікавим? Як цінувати ближніх за те, що вони в даний момент  поруч, а не за те, що від них можна прямо чи опосередковано отримати? Для цього, перш за все, потрібно мати чисте серце ― «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт 5: 8) . «Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови», ― говорить пророк Давид, чиє серце було занечищене гріхом. Власне гріх, і є тією темрявою наших очей, яка заважає нам бачити ближнього. А очиститись від нього можливо лише шляхом покаяння, невтомної праці, самовідданої любові та терпіння. «Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт 11: 12). Людині у співпраці з Господом все можливо: і бачити ближнього, і навіть бачити самого Бога, ― було б лише бажання мати чисте серце…

о. д-н Андрій Вівчар

З архіву редакції часопису "Пізнай Правду"