Close

Ще не зареєстровані?Зареєструватися на сайті.

lock and key

Ввійти на сайт Львівської Духовної Семінарії

Account Login

Мій Бог незбагненний…

Запитавши християнина або, за сьогоднішніми реаліями, того, хто називає себе християнином, хто такий Бог, то один і другий із впевненістю, без жодних проблем ствердить бодай одну істину, що Бог існує, Він є. 

Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного:

двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав.

І кликав один до одного й говорив:

Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!

(Iс.6:2-3)

Сьогодні християни занедбують важливий обов’язок краще і глибше пізнавати правди християнської віри. Хоча "Ростіть у пізнаванні Бога," — закликає апостол народів Павло (І Кор. 1, 10). На землі пізнаємо Бога неясно, наче в невиразнім дзеркалі; лише після смерті пізнаємо Його докладно (І Кор. 13, 12). Пізнання Бога — дуже важлива річ, бо без нього нема справжнього щастя і праведного життя.

У цій статті хочу представити один із цікавих, але маловідомих для багатьох християн, способів роздумування про Бога, який відкриває Його велич та безмежність, хоча і ці згадані ознаки, які відношу до Бога все ж  НЕ відображують Його, але про це згодом.

У гріхопадінні, на думку отців церкви, людина позбулася первісного статусу і від того моменту метою її життя має бути богопізнання, пізнання джерела свого духовного і фізичного життя – Бога. Роздумуючи над питанням пізнання Бога Отці Церкви розрізняють два методи у богослов’ї, два методи пізнання Бога: катафатичний (стверджувальний) та апофатичний (заперечувальний).

Трохи філософії

Ці два методи, коли їх порівняти, виявляють протилежність між собою, але по відношені до Бога вони виявляють спорідненість сходження двох крайностей. Максим Ісповідник вважає, що у своїй опозиції вони все ж таки нічого не говорять про Бога, а тільки визначають рамки людського знання. Може видатись, що апофатичне пізнання виключає саме безпосереднє спілкування людини з Богом, насправді ж багато хто у цьому способі пізнає не так філософський підхід для означення трансцендентності Бога, скільки засіб для того, щоб спілкуватися та злитися з Ним у молитві. Це заперечення щодо позитивних висловлювань про Бога стає трампліном для містичного богослов’я, з допомогою якого воно поринає в таїну Бога, саме таку позицію розділює і Максим Ісповідник, який, як і Григорій Нісський та Псевдо-Діонісій, запровадили апофатичний підхід. Саме в Аеропагітику Псевдо-Діонісія вперше вживаються терміни катафатичне і апофатичне богослов’я, хоча і сам принцип методу був відомим ще ранній Церкві. Цей містичний метод відчитується із двох подій Святого Письма, а саме: сходження Ісуса з учнями на гору Тавор, яке порівнюється із сходженням Мойсея на гору Синай. Переображення стає вищим етапом поєднання Бога з людиною, подібно того, як Мойсей ввійшов у божественну темряву на горі Синай. Мойсей входячи у божественну темряву, морок незнання, є змушений втихомирити в собі будь-яке позитивне знання, де лише одне може бути збагнене про Бога, а саме Його незбагненність. Максим Ісповідник у своєму коментарі на Ареопагітик говорить так: «Бог не може бути предметом розумового пізнання вже з причини своєї абсолютної простоти». Входження Мойсея в божественну темряву веде до входження в тайну Бога, після чого всяке чутливе пізнання було залишене ним, він ввійшов настільки, наскільки це можливо людині. Таким чином ці два методи в якійсь мірі доповнюють один одного так, що дорога заперечення воднораз стає шляхом єднання.

Пізнання непізнаваного

Отже метод апофатики полягає в запереченні всього того, що Бог «не є». Це апофатичне богослов’я стає засобом для містичного, таємничого поєднання з Богом, природа якого для нас залишається незбагненною. В Старому Завіті ми зустрічаємо багато моментів, де йдеться про непізнаваність Бога, окрім моменту з Мойсеєм (Вих. 3,14; Іов. 37,5). Сутність трансцендентного Божества проста, але воднораз незбагненна для мислення, ніякий ум осягнути її не може. Бог є не визначеним, жодне поняття, жоден термін не може Його описати. Климент Александрійський каже наступне: «Якщо ми будемо занурюватися у споглядання величі Христової і через посередництво святості піднесемося до безкінечності, то ми зійдемося деяким чином до Всемогутнього, хоча в цьому випадку ми і не будемо ще осягати того, що в Ньому є, а тільки те, чого в Ньому немає». В свою чергу Йоан Дамаскин каже, що Бог безначальний, незмінний, нетлінний і це все засвідчує не те, що Бог є, а те, що Він не є. Також і Василій Великий та Григорій Богослов підкреслюють, що до Бога неможливо наблизитись лише через шлях апофатики. Непізнаваність Бога спрямовує наше пізнання на шлях, який передбачає обожнення людини, тому цей метод став певного роду умоналаштуванням, що перетворювало богослов’я на споглядання таємниць одкровення. Ось межа апофатизму, представити одкровення про Трійцю як споконвічний факт, абсолютну реальність, першопричину, яку не можна ні вивести, ні пояснити, ні знайти, виходячи з якої-небуть іншої істини, бо немає нічого, щоб передувало їй. Хоча природа Бога незбагненна й вища за людське розуміння, проте зустріч із Богом не тільки теоретично можлива, вона може й практично реалізуватися в містичному, таємному, інтимному, особистому досвіді кожної окремої людини. Кожен із нас покликаний до обожнення, ставати досконалим, бо ця заповідь є Господньою, щоб ми були святі, бо Бог наш Святий. Маєстат Божої величі є незбагненний, про що говорить апофатичне богослов’я, але у своєму Предвічному Задумі по своїй любові Господь захотів нам об’явитися, щоб ми взяли участь у Його вічній радості.

Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з'явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з'явилося нам,  що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом.  А це пишемо вам, щоб повна була ваша радість!

(1 Iван.1:1-4)

о. Володимир Пендзей

із архіву редакції часопису "Пізнай Правду"