Всяка влада від Бога?

Всі диктаторські режими у своєму намаганні втримати владу покликаються на вимогу дотримання законів, які, на їхню думку, завжди захищають існуючу владу, порядок, спокій та стабільність. У таких суперечках також використовують не тільки юридичні аргументи, але й доводи метафізичного, надприродного порядку.

Однією із найбільш цитованих частин Біблії у цьому контексті є слова апостола Павла, наведені у посланні до Римлян 13:1-2 «Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають».

Але чи завжди ми повинні мовчати, коли стикаємося із беззаконням влади? Особливо тоді, коли багато говорять: «Вся влада від Бога і нам потрібно коритися цій владі». Чи насправді ці слова апостола Павла, та й Біблія загалом, захищає будь-яку владу?

Влада та Біблія

Справді, всяка влада є від Бога. Про це говорить апостол Павло. Про це також казав Пилатові бичований та одягнений у терновий вінок Ісус, стоячи перед ним на суді: «Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори» (Євангеліє від Йоана 19:11).

Крізь усе Святе Письмо проходить думка про абсолютну всемогутність Бога. Господь є єдиним Владикою всього, що на небі, на землі та під землею. І у створеному Богом світі всяка влада походить від Нього і делегована Ним: влада людини над природою (Буття 1:28), чоловіка над дружиною (Буття 3:16), батьків над дітьми (Левіт 19:3), царя над підданими (Даниїла 2:37).

Інститут влади встановлений Богом як відображення влади Бога на землі. Він існує задля добра кожної людини та суспільства загалом. Зрештою, без системи керування та підпорядкування, впорядковане та мирне співжиття людей було би не можливим. Без закону, без авторитету, без влади життя стає кошмаром. Бог є Богом устрою і порядку. Тому кожен, хто противиться Божому устрою, виступає ворогом Бога. 

Папа Іван ХХІІІ у своїй енцикліці «Paceminterris» («Мир на землі») писав: «Бог  дійсно  створив людей соціальними за своєю природою, і оскільки не може бути суспільства, яке встояло б, якщо немає кого-небудь, хто стоїть над іншими та спонукає кожного діями і сукупністю якихось заходів до спільної мети, то, отже, влада, яка управляє, – невід’ємний елемент громадянського співіснування; ця влада – не інакше як і саме суспільство, – носить природний характер і, значить, походить від Бога».

Несправедливий Бог?

Тож якщо всяка влада від Бога, то чи слід підкорятися і такій владі? Чи потрібно бути у послухові навіть до влади, яка чинить несправедливість, зважаючи на її священний характер та бажання Бога, який, очевидно, допустив таких людей до влади?

Попри те, що інститут влади та управління є частиною природного закону, це не дає права тим, хто зловживає нею та використовує своє становище на шкоду для загального добра, імунітету та священної недоторканості. Якщо накази влади правомірні, то підлеглість владі рівнозначна слухняності Богові. Проте, якщо розпорядження влади несправедливі, то їх, безсумнівно, не можна приписувати Богові. А якщо вони суперечать Закону Божому, то їм не слід підкорятися.

Справжнє християнство, і дійсно християнські пастирі народу Божого ніколи не будуть гармонійно вживатися з владою, яка чинить беззаконня та кривду суспільству, як щодо своєї країни, так і щодо інших.

Влада справді делегована Богом людству і походить від Нього. Однак, саме влада як явище, як інститут – а не людина, яка цю владу має. Адже людина може бути і грішником, і нечестивцем, і правопорушником, і злочинцем, і тираном, що ми бачимо з історії. А тому знання, що влада – від Бога, накладає відповідальність, перш за все, на того, кому ця влада є делегованою, як від Бога, так і від народу. Той, хто отримав владу, повинен служити насамперед народу, який його обрав, а не собі.

Сам Господь застерігає неправедних керівників народів від несправедливих учинків і попереджує їх про кару. У Старому Завіті в книзі Мудрості Соломона 6:1-5 написано: «Тож слухайте, царі, і розумійте! Навчіться, ви, що правите аж по край світу! Вважайте, ви, що верховодите безліччю, та пишаєтеся юрбою народів! Це бо Господь дав вам владу, від Всевишнього – зверхність; він діла ваші розгляне й ваші заміри розслідить. А що ви, бувши слугами його царства, не судили по справедливості, ані закону не пильнували ані за Божою волею не чинили, він страшно й швидко нападе на вас, бо суд на вельмож суворий буде».

Право на опір

Однак, чи слід громадянам, якими керує влада, що чинить беззаконня, і далі коритися їй та перебувати у послуху?

Святе Письмо говорить не тільки про підпорядкування владі, але і вказує межі послуху: у тих випадках, коли влада перешкоджає людині проявляти послух Богові, підкорятися такій владі не слід: Бога потрібно слухатися більш, як людей! (Діяння 5:29).У Святому Письмі є кілька прикладів того, як народ Божий повстав проти несправедливих та беззаконних керівників.

Найперше, маємо приклад Мойсея, який домагається у фараона звільнення народу Божого з-під єгипетського рабства. Він йде здобувати права для свого народу. Він не виводить збройного повстання, однак і не діє в спосіб підлеглості та очікування. Мойсей, перебуваючи у покірності Божій волі, протистоїть фараонові.

Так само і Майдан стояв, очікуючи на діалог. Однак, намагання вести діалог було ігнороване та перерване злочинами влади.

Інший біблійний приклад – помазання на царя Давида. Коли цар Саул перестав виконувати повеління Божі, став самовпевненим, то Дух Божий покинув його, і Саул зробився похмурим та жорстоким. Тож Господь наказав пророкові Самуїлові помазати на царя Ізраїлю Давида замість попереднього царя Саула, який втратив Боже благовоління.

14 серпня Церква вшановує пам’ять мучеників Макавейських. Юда Макавей після смерті батька очолив повстання у 166 – 160 роках до Христа. У той час Юдеєю правив Антіох IV, греко-сирійський цар Держави Селевкідів, який проводив жорстку політику еллінізації (поширення грецької мови, релігії та культури) щодо єврейського населення Юдеї. Ключовим елементом такої політики було прагнення спонукати або змушувати євреїв відмовитися від особливостей своєї віри, і ввести в Юдеї грецьку культуру і релігію. У 167 р. до Христа Антіох перетворив Єрусалимський храм в святилище Зевса Олімпійського та запровадив там язичницькі жертвоприношення. Після цього в Юдеї вибухнуло повстання проти правління Селевкідів, відоме як повстання Макавеїв.

Папа Іван ХХІІІ у згаданій енцикліці «Paceminterris» («Мир на землі») писав: «Коли її закони [тобто закони влади] та постанови суперечать зазначеному порядку і, отже, суперечать волі Бога, вони не мають зобов’язуючого для совісті характеру. […] Людський закон є таким настільки, наскільки він узгоджується з розумом і, отже, походить від вічного закону. Коли закон суперечить розуму, він називається несправедливим; в цьому випадку він перестає бути законом  та є, скоріше, насильством».

Соціальна доктрина Католицької Церкви визначає певні критерії реалізації права на опір. Збройний опір можливий тоді, коли одночасно існують такі умови: 1) у випадку безсумнівних, тривалих і тяжких порушень основних прав людини; 2) після вичерпання всіх інших засобів; 3) якщо він не спричинить більшого безладу; 4) якщо надія на успіх є дійсно обґрунтованою; 5) якщо раціонально неможливо передбачити кращі вирішення.

Конгрегація віровчення в інструкції «Libertatis conscientia» («Свобода совісті») все ж наголошує, що серйозна небезпека, яку породжує сьогодні застосування насилля, вимагає віддавати перевагу пасивному опору, який «більше відповідає моральним принципам і має не менші шанси на успіх».

І справді, часто через недостатні намагання використовувати засоби ненасильницького спротиву, недостатню згуртованість та жертовність суспільства у справах страйків, відмови від співробітництва, бойкоту, символічних протестів, громадянської непокори, блокування транспортних комунікацій тощо, пізніше доводиться платити здоров’ям та життями багатьох людей.

Тож справді, всяка влада є від Бога, бо вона є відображенням божественного порядку і встановлена для добра суспільства. Однак, вона також має свої межі. Злочинна влада є негідною в очах Божих і громадяни в такому випадку мають природне право на протест.

Схожі записи