Close

Ще не зареєстровані?Зареєструватися на сайті.

lock and key

Ввійти на сайт Львівської Духовної Семінарії

Account Login

Святе Письмо під час богослужіння

Повідомлення про помилку

Warning: opendir(modules/poll): failed to open dir: Permission denied in file_scan_directory() (line 2033 of /home/bvhdbznl/public_html/includes/file.inc).

«Блаженні ті, хто слухають Слово Боже і зберігають його!»

Коли Ісус Христос возносився на небо, дав своїм учням настанову, що б ті йшли і навчали инших всього, що Він заповідав, доручив їм нести Добру Новину. І оскільки Сам був тією Доброю Новиною, то всі учні розійшлися проповідувати Слово Боже. Про це служіння апостолів довідуємось із Діянь Апостолів: понад 50 разів у Діяннях і Посланнях згадується про сповіщення Доброї Новини. Один із найяскравіших прикладів – хрещення етіопського вельможі: «Филип відкривши уста свої … благовістив Ісуса» (Ді. 8.35). Також є згадки про те, що слово сповіщається між християнами. Єв. Лука, описує у Діяннях зустрічі перших християн, що було праобразом сьогоднішніх богослужінь: «вони постійно перебували в апостольській науці та спільноті, на ламанні хліба й молитвах» (Ді. 2.42).

Згодом ці проповіді апостолів записали їхні слухачі, щоби це слово не забулось і було сповіщене иншим. Так з’являються перші збірки, з яких згодом  сформувався канон Святого Письма, який використовується на зібраннях християн. Про це ми можемо довідатись із творів християнських апологетів – захисників віри. Зокрема, у творі Юстина Мученика (+165), який відомий також як Юстин Філософ, маємо свідчення про те, що християни, збираючись на молитву, читали Святе Письмо. Цю згадку він подає у своїй Першій Апології, кажучи про зібрання християн у визначений день: «… відбуваються у нас зібрання всіх, що живуть по містах і селах, на одне місце, і тут читається писання Апостолів і письма пророків так довго, як на це позволяє час». У монашому зібранні, що було започатковане св. Пахомієм, Писання мало важливе значення, що згодом відобразилось на їхніх богослужіннях, основну частину яких займало читання Святого Письма. Протягом дня монахи двічі сходились у храмі для читання псалмів і уривків Старого та Нового Завітів. Після цього вони повертались із храму до щоденної праці, роздумуючи над прочитаними уривками. Окрім того, св. Пахомій у святкові дні виголошував для своїх співбратів науки, основою яких були певні уривки з Писання. Така практика давала їм можливість цитувати Святе Письмо після того, як тільки раз почули його. Святі Отці говорять, що в таких осіб Святе Письмо є записане у серці. Також Іван Золотоустий у ІV ст., згадуючи принагідно про богослужіння, які вже на той час звершувались у храмі, говорить, що читання Святого Письма відбувалось одразу після входу у храм єпископа. Цей факт також вказує на важливість моменту проголошення Слова Божого.

Порівнюючи теперішню дійсність зі згаданими свідченнями, кожен із нас розуміє, що Святе Письмо сьогодні поступово набуває иншого значення, ніж у часи ранніх християн. На богослужіннях воно все частіше стає частиною якогось обряду і не більше. Ми вже звикли бачити, як Євангеліє священнослужитель виносить на Малому вході під час Святої Літургії. У деяких місцевостях навіть є звичай під час Входу цілувати цю книгу - і добре, коли таке зовнішнє почитання випливає з глибоких внутрішніх переконань. Наші попередники, від яких ми цей звичай отримали, добре розуміли і усвідомлювали важливість Святого Писання, так виявляючи своє ставлення до Нього.

Ще одним невластивим розумінням Святого Письма під час богослужіння є те, що читання можна сприймати як щось надто незвичайне. Мова йде про те, що намагаючись за всяку ціну клякнути під аналой з Євангелієм, дехто сподівається на одержання особливої Божої ласки. Цей звичай не є поганим, але крім цього зовнішнього є щось більше – слухання Слова Божого і усвідомлення того, що слова Євангелія є живими словами Ісуса Христа, незалежно від місця перебування, а священик у читанні Святого Письма є знаряддям, через уста якого ллються Слова Господа. У конституції Sacrosantum Concilium ІІ Ватиканського Собору ми читаємо:  «Він [Христос] є присутній у своєму слові, бо сам Він говорить, коли в Церкві читається Святе Письмо». Власне це життєдайне Слово, коли ми його почуємо і приймемо в своє серце, стає в нас джерелом Божої ласки.

Наше слухання, на жаль, відбувається також дуже по-різному. Колись (хоча зустрічається і тепер) у церквах читання відбувалися нерідною мовою, що не давало змоги розуміти всі слова.  Це пояснюють тим, що Святе Письмо повинно читатись тільки «святою» мовою (у нашому контексті йдеться про церковнослов’янську). Проте яка користь в тому, що воно читається мовою, яку ніхто не розуміє? Невже Ісус Христос, посилаючи своїх учнів навчати народи, казав їм говорити мовою «особливою»? Якщо апостоли мали за завдання навчати всі народи, то, напевно, вони та їхні послідовники, прийшовши в певну місцевість, не вчили весь люд своєї мови, а вивчали мову і культурну дійсність того народу, в якому перебували. Тому важливо розуміти, що Христос говорить до людини тією мовою, яку вона може легко сприйняти - так само, як Він об’являвся у різний спосіб, щоб людина могла його пізнати. Про це говорить апостол Павло у Посланні до євреїв: «багаторазово і багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків» (1.1)

Але  якщо навіть читання під час богослужінь відбуваються рідною мовою, то ми не завжди черпаємо з цієї ласки, оскільки багато з нас не приймає тих слів. Дехто під час читання може думати про щось инше, дехто приймає прочитані уривки за добрі історії чи влучні фрази, сентенції, та не більше. В такому випадку це перестає бути чимось важливим, і вже після богослужіння ми не пригадуємо того, що читалось, відтак забуваємо про те, що сказав  Господь: «Блаженні ті, хто слухають Слово Боже і зберігають його!» (Лк.11.28)

Візантійська Свята Літургія складається з трьох основних частин: Проскомидія, Літургія Слова, Літургія Жертви. Така структура невипадкова, потрібна для того, щоби вірні краще могли черпати з цієї великої ласки. Літургія Слова є першою частиною, в якій вірні беруть безпосередню участь. Саме під час цієї частини виголошуються різноманітні прохання про отримання численних ласк від Господа, які допомагають нам у цьому житті. Водночас ця частина допомагає приготуватись до Пресвятої Євхаристії. Центральним місцем Літургії Слова є читання і слухання Святого Писання. Це є ніщо инше, як «причастя Слова Божого», яке займає те саме місце в Літургії Слова, що й прийняття Євхаристії на Літургії Жертви. Коли ми приймаємо Слово Боже, то з більшою гідністю приймаємо самого Господа у Пресвятій Євхаристії. Але коли ми не приймаємо Слова Божого, то як можемо приймати Його у всій повноті в тілесний спосіб?

Тому  візантійська Літургія, як також євхаристійні богослужіння инших обрядів, містить підготовчі елементи, що допомагають краще сприйняти Слово. Одним із них є заклик священика: «Будьмо уважні. Мир всім. Премудрість, будьмо уважні». Такі слова ми зустрічаємо вже у IV ст., і ними диякон звертався до вірних, вказуючи на важливість цієї частини богослужіння. Цим закликом священнослужитель закликає нас не просто до зосередження уваги на певних словах,  а на зосередженні уваги своєї душі, на прийняття Слова Божого діянням Святого Духа так, щоби це слово глибоко проникало у серця. Перед читанням Євангелія священик мовить молитву, якою звертається до Господа, щоб Він допоміг усім нам прийняти Його слово і щоб це слово зроджувало у нас плоди Святого Духа, які допоможуть нам очиститись для Його прийняття і жити згідно з Його волею. «Засвіти в серцях наших, чоловіколюбче Владико, нетлінне світло Твого богопізнання і відкрий мисленні очі наші, щоб ми розуміли Твої євангельські проповідування».

Богослужіння ранніх християн, а також молитви та практики сьогоднішніх богослужінь вказують, що Слово Боже має велике значення для християн. Церква добре розуміє важливість читань Святого Письма на богослужіннях, тому багато про це говорить до своїх вірних у документах ІІ Ватиканського собору. Отці Собору наголошували, що Церква, як Таїнственне Тіло Христа, у Святій Літургії живиться Божим Словом і Тілом Христовим. «Святе Письмо надає життю Церкви підтримки та сили. У ньому її діти мають твердиню віри, поживу і джерело духовного життя»[1].  Пам’ятаймо, що зі Святого Письма ми черпаємо Божу Мудрість, яка дає правдиве розуміння  життя. Саме тому Церква використовує читання, щоби кожен християнин прийняв це Слово Мудрости і жив Ним.


[1] Катехизм Католицької Церкви, Компендіюм, 24

Василь Золотий

з архіву редакції Католицького Часопису "Пізнай Правду"