Close

Ще не зареєстровані?Зареєструватися на сайті.

lock and key

Ввійти на сайт Львівської Духовної Семінарії

Account Login

Літургійні погляди Патріарха Йосипа Сліпого

Повідомлення про помилку

Warning: opendir(modules/poll): failed to open dir: Permission denied in file_scan_directory() (line 2033 of /home/bvhdbznl/public_html/includes/file.inc).

Патріарх Йосиф знав, що храм не є тільки певною культовою спорудою, місцем зібрання людей, храм є чимось більшим.

Церковна архітектура та іконографія

Найперше з чого починається християнське життя - храм. Патріарх Йосиф знав, що храм не є тільки певною культовою спорудою, місцем зібрання людей, храм є чимось більшим. Це місце, де людина підноситься до Бога, а Він сходить до людини. Відповідно, храм своїм екстер’єром та інтер’єром повинен спонукати людину до молитви. Найсуттєвішим елементом інтер’єру є ікона. Ікона у східній духовності є осередком літургійного життя, тому розпис у храмі повинен відповідати канону певної літургійної традиції: розташування ікон перед християнином має за завдання представити йому таїнство історії спасіння та провадити до Бога. Саме тому Йосиф Сліпий не був байдужим до цього і надавав неабиякого значення. Він добре розумів значення ікони для християнина східного обряду. Він намагався зберегти та розвинути традицію використання ікон в літургійному житті Церкви. Будучи ректором Богословської Академії Йосиф Сліпий створив кафедру мистецтвознавства, де запросив відомих мистецтвознавців та візантологів. На його думку,  це мало стати рушійною силою до розвитку іконопису в Українській Церкві (чого, на жаль,  немає сьогодні). Однак, зусилля Йосифа Сліпого не зводились тільки до «теоретичних» моментів, його пориви також втілювались у практичне життя. Прикладом цього є розпис семінарійної каплиці св. Йосафата, з відомим іконостасом, який містив 54 ікони. Щоб краще пізнати його розуміння іконографії у молитовному житті християнина слід процитувати слова, які він виголосив на посвячені іконостасу звертаючись до митрополита Андрея: «Благословіть, отже, іконостас цей, щоби як колись стара ікона будила релігійного духа, так і він був динамічною силою, щоб обновлював би по віки вічні побожній у Духовній Семінарії, щоби високе мистецтво його творців підносило все духа ї жителів до Бога».

Коли мова йде про відношення патріарха Йосифа Сліпого до храмів, було б неправильно не згадати про храм Святої Софії у Римі. У своєму «Заповіті» патріарх Йосиф говорить: «Нехай Собор Святої Софії буде для вас… святим місцем, місцем молитви й літургійної Жертви за вмерлих, за живих і ненароджених!»  Попри те, що патріарх не мав значних коштів на побудову цього храму, йому вдалось створити той храм, який, як вказує одне з італійських видань, завершив «пребагату спадщину мозаїк, які вже прикрашають багато римських базилік». Йосиф Сліпий мав намір відтворити Софію Київську часів Я. Мудрого. Мозаїчний інтер’єр храму у великій мірі  відповідав київському храму: «Христос Вседержитель», «Причастя апостолів». Також у Софії було представлено історію спасіння із біблійних сюжетів: «Створення світу», «Нагірна проповідь». Однак одним із головним завдань, які поставив перед собою патріарх Йосиф Сліпий було те, щоб цей храм промовляв до вірних історією своєї Церкви. Тому в ньому ми можемо побачити мозаїчні зображення: «Володимир Великий», «Княгиня Ольга», «Ярослав Мудрий», «Нестор літописець» та Києво-Галицькі митрополити.

Відстоювання чистоти літургійного обряду

Іншим напрямком віднови молитовного життя Церкви була уніфікація літургійного обряду. Йосиф Сліпий робив великий наголос на так звану чистоту обряду. Свої погляди він висловив у декількох працях, написаних між 1929-м та 1940-м роками, серед яких вагоме місце займає твір під назвою «Обрядова однообразність». Це саме той твір, який сьогодні не має залишатися у далекому 1940-му році, а повинен бути взятим до уваги. Ось як Йосиф Сліпий висловлюється в ньому про обряд: «Кожний обряд, отже і наш, має свою своєрідну структуру так, яке як кожний стиль має свої внутрішні засади. Коли щось не виходить із його нутра, але взяте з іншого, деформує його і позбавляє своєї естетики й величі. Так само і обряд. Хто знає дух обряду, той відчує і зауважить, чи якась форма є причіпкою, чи органічним твором. Схід має свій відрубний характер і в тім його велика вартість, має своє літургічне обличчя, і не треба його затирати і замазувати». Такі слова Йосифа Сліпого були  не випадковими, а спричиненими тогочасною ситуацією літургійного життя, яка панувала у Галичині. Для нього  був неприйнятним літургійний плюралізм, який існував у греко-католицьких храмах: «Треба ствердити у нас загальне явище у церковному житті, відчуття потреби літургійної однообразности. Нас вражає те, що одні священики правлять в цей спосіб, інші в другий, в одній єпархії така практика, в другій противна». Патріарх гостро засуджує цей плюралізм, який включає в себе східний обряд, переповнений несумісними і неорганічними йому латинськими практиками з одного боку, а з іншого - «восточними рубриками Московщини». Йосиф Сліпий неодноразово нагадує, що Рим застерігав греко-католиків зберігати східну традицію і не піддаватися таким впливам. Однак ці зауваги були проігноровані, через що він і виступає проти обрядового гібридизму та синкретизму. Згадуючи слова митрополита Андрея Шептицького про галицький обряд, Йосиф Сліпий говорить: «ми із своїм провінціалізмом й обрядовим затісненням не зайдемо далеко…». Однак він не просто необґрунтовано обвинувачував, не пропонуючи при цьому жодного шляху вирішення. Навпаки, як справжній богослов представив джерела, які негативно вплинули на деформацію українського обряду, а також представив шлях повернення цьому обряду свого первинного вигляду зі своїм значенням.

Першим джерелом, яке внесло у наш обряд «чужорідні тіла» стала нез'єднана Православна Церква. Зокрема літургійна реформа митрополита Петра Могили, як зазначає патріарх Йосиф Сліпий, була здійснена під впливом Заходу і включала в себе запровадження в літургійне життя різноманітних латинських практик. Ще одним негативним впливом на український обряд з боку Московської Церкви була реформа, або, як її часто називають, «чистка» патріарха Никона. Ця реформа полягала в уподібнені Московської Церкви до грецької Церкви копіюючи літургійні тексти та рубрики вживані у греків до тієї міри, що власні рубрики занехаювались, а богослужбові тексти викидались (приклад свято св. Кирила та Методія, якого немає у греків). Така реформа перейшла на Україну. Саме тому в нашому обряді існує вплив так званого синодального обряду, який «ампутував» частину нашої літургійної спадщини.

Іншою крайністю, яка негативно позначилась на візантійському обряді нашої Церкви є латинські літургійні та польські державні впливи. Йосиф Сліпий зазначає, що причиною прийняття латинського літургійного життя часто було переконання у  вищості латинського обряду. Інколи прийняття латинського обряду здійснювалось із політичних чи економічних причин. Патріарх Йосиф робить певний перелік адаптованих практик, серед яких усунення іконостасу, впровадження органів та дзвінків, перенесення престолів до стіни, впровадження бічних престолів, прийняття та святкування латинських свят, складання рук за латинським взірцем, видання богослужбових книг польською мовою чи польськими літерами. Говорячи про явище латинізації з боку руських священиків, Йосиф Сліпий висловлюється так: «ніхто з нас не думає кидати на них каменем, але треба стверджував історичну дійсність і її ґенезу». Однак найбільшу небезпеку в усьому цьому Йосиф Сліпий вбачає у несприйнятті «галицької традиції» іншими Церквами. Найперше він говорить, що самі латинники називають такий обряд «ні риба, ні м'ясо». З іншого боку такий знівечений обряд, не представляє ні цінності, ані величі і цим самим стає на перешкоді єднання з нез’єдиненою Церквою.

Представляючи таку літургійну дійсність, що займає важливе значення, Йосиф Сліпий не виступає проти літургійних нововведень, але робить  певний розсудливий висновок та спонукає до конкретної дії. Тому слід взяти до уваги слова великого Ієрарха нашої Церкви : «Життєва засада каже не позичати нічого в іншого, якщо немає конечної потреби. Приймаймо здорову, природню еволюцію обряду, але не новотвори, що не повстали в дусі східного обряду і становлять лише штучний прогрес, мусятьв ім’я загального добра зникнути. Отже треба докласти всіх зусиль, щоб піддержати розвій і будову, яку поклали східні Отці, і її дальше продовжувати.  До того, щоб звертатись до старовинної практики, треба глибокого і детального знання церковної традиції і конечно потрібно довгих студій... В нашому обновлені обряду … мусимо брати за основу перші часи Унії, тобто початок XVII ст. і відповідно до того приймати з пізніших нововведень те, що є життєве і конечне та відповідає по змістові або бодай формі духові обряду…Отже нам потрібно, нав’язуючи до XVII ст., тягнути нитку між двома крайностями, синодальною і златинщеною, бо лише це є правильним становищем і нормою для майбутньої праці»

отець-диякон Василь Золотий

з архіву редакції Католицького часопису "Пізнай правду"