Close

Ще не зареєстровані?Зареєструватися на сайті.

lock and key

Ввійти на сайт Львівської Духовної Семінарії

Account Login

Греко-католицька церква серед перших зреагувала на Голодомор в Україні

Львів – Завдяки митрополитові Андрею Шептицькому і єпископам Української греко-католицької церкви світова громада дізнавалась правду про голод у Великій Україні у 1933 році.

Духовенство УГКЦ не лише інформувало світ, спонукало україномовну пресу Галичини і католицьку на Заході писати про те, що мільйони українців голодують і вмирають від голоду, але й стараннями митрополита Андрея для голодуючих збирали гроші і продукти. Якою була реакція і роль УГКЦ у порятунку українців Великої України? Які документи свідчать про цю допомогу і підтримку УГКЦ?

«Skonfiskowane», «Tajne», «Секретно» – такі штампи на матеріалах про Великий Голод, які з міркувань цензури, у 1933 році вилучались із обігу судовими органами тодішньої Польщі і їх тоді передавали до фондів архіву Львова.

Чимало документів про голод у Великій Україні були знищені у радянський час і на початку незалежності держави. Преса Галичини, що виходила до 1939 року, була під грифом «таємно» у львівських бібліотеках і архівах до 1991 року. А саме на шпальтах україномовних газет «Нова зоря», «Діло» багато матеріалів про те, що на теренах Західної України, яка тоді була у складі польської держави, знали про голод за Збручем, про катастрофічні масштаби винищення українців, опубліковані і свідчення втікачів.

Першою про жахливу ситуацію в Україні, про те, що у людей немає хліба, що українці пухнуть від голоду, з відчаю нападають на потяги, крамниці, гинуть під більшовицькими кулями, написала 2 лютого 1933 року україномовна газета «Нова зоря». Відтоді у кожному номері україномовних газет в Галичині є повідомлення про голод за Збручем.

Власне авторитет митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, те, що він став на захист зморених голодом українців, сприяли тому, що світ дізнавався правду про жахливу ситуацію у Великій Україні. Попри те, що радянська пропаганда заперечувала факти смерті людей, у яких силою відібрала продукти, духовенству УГКЦ вдалося повідомляти правду і достукатись до багатьох людей за межами України.

Наприкінці 1932 року представники Закордонного бюро Української радикально-демократичної партії у Празі повідомили митрополитові Андрею Шептицькому, що на Україну насувається нечуваний за масштабами голод, не такий, як це було у попередні роки. Бо про проблему з харчами за Збручем мовилось в Галичині і на початку 30-х років ХХ століття, у 1932 році преса інформувала про те, що Москва хоче голодом винищити Україну і вже в Галичині були втікачі з Великої України.

Митрополит Андрей Шептицький, який з 1929 року через хворобу не пересувався самостійно, не лише звертався до міжнародної спільноти з листами, але одразу порадив Закордонному бюро у Празі створити комітет, який би сфокусувався на підтримці українців, інформуванні про голод в Україні, публікаціях статей, книг.

З ініціативи глави УГКЦ у Львові був створений Український громадський комітет рятунку України, діяли такі комітети по всій Галичині, активною була «Просвіта» на місцях.

Те, що авторитет такого рівня, як митрополит Андрей Шептицький робив заяви і повідомляв про голод, мало надзвичайно велику силу і вплив
Іван Матковський

«Митрополит Шептицький у тодішній Європі був тим представником української спільноти у польській державі, хто об’єктивно доносив правду про ситуацію в культурному, політичному, релігійному, духовному житті українців. Українці не були представлені на міжнародній арені і українська культура та історія для європейців були білою плямою. У Празі був Ольгерд-Іполит Бочковський, поляк, який у Чехії захопився ідеями українського націоналізму. Він був на чолі громадського комітету порятунку України під час Голодомору», – говорить дослідник Іван Матковський.

«Цей комітет тримав зв’язок і координував діяльність і з митрополитом, який мав інформацію про ситуацію в Україні, і поширював її на Захід. Роль митрополита була надзвичайно велика. Західному суспільству важко було повірити, що можна мільйони мешканців оточити військами і морити їх голодом. Таких прецедентів не було в історії людства і ці історії виглядали фантастичними, мало хто у це вірив. До того ж радянська пропаганда різними заходами все заперечувала і те, що авторитет такого рівня, як митрополит Андрей Шептицький робив заяви і повідомляв про голод, мало надзвичайно велику силу і вплив», – додає Матковський.

Звернення духовенства УГКЦ до світової громади

24 липня 1933 року Митрополит Андрей Шептицький, єпископи УГКЦ Григорій Хомишин, Йосафат Коциловський, Никита Будка, Іван Бучка, Григорій Лакота, Іван Лятишевський звернулись із пастирським листом «Україна в передсмертних судорогах».

Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе до помсти до неба
Послання УГКЦ 24 липня 1933 року

«Україна в передсмертних судорогах. Населення вимирає голодною смертю. Побудована на несправедливости, обмані, безбожництві та деправації людоїдна система державного капіталізму довела багатий недавно край до повної руїни. На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається в жилах. Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе до помсти до неба. Усіх християн цілого світу, усіх віруючих в Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його у якнайдальші країни світу». Такими словами звернулось греко-католицьке духовенство до світу.

Пастирський лист українського єпископату опублікували десятки часописів на західних теренах України і за кордоном. Уже 25 липня 1933 року у Львові створили Україн­ський громадський комітет рятунку України.

Отець Петро Вергун, духовний провідник українських емігрантів у Німеччині, закликав 11 вересня 1933 ро­ку оголосити День жалоби у Берліні. Інформували греко-католицькі єпископи про голод і українців Канади та інших країн.

17 жовтня 1933 року митрополит Андрей Шептицький і єпископи УГКЦ звернулись із другим пастирським листом із закликом 29 жовтня оголосити Днем національної жалоби і протесту, відправити богослужіння у церквах за українців, які живуть під комуністичною диктатурою, а панахиди за жертвами сталінських репресій в Україні.

Православна церква у Польщі підтримала заклик греко-католицького духовенства і долучилась до Дня скорботи. Водночас не було помітної реакції Римо-католицької церкви Польщі на голод у Великій Україні. І це при тім, що за Збручем від голоду померли десятки тисяч громадян польського походження, особливо багато на Вінничині і Житомирщині. У той час, зауважує дослідник, автор книги про Голодомор Ярослав Папуга, між Польщею і Радянським Союзом були добрі відносини, тому польський уряд мовчки спостерігав за голодом у Великій Україні, наголошує науковець.

Допомагали продуктами і грошима

Поліція заборонила масові акції в Галичині у День жалоби. Причиною стало те, що 21 жовтня 1933 року ОУНівець Микола Лемик, на знак протесту проти голоду в Україні, вбив у Львові радянського дипломата та емісара спецслужб. 19-річний студент змусив світ заговорити про штучний голод в Україні.

У Львівському обласному архіві є звіт поліції Львівського повіту про події 1-10 листопада 1933 року у Львові. З нього дізнаємось, що в усіх церквах (тобто греко-католицьких і православних Польщі) відбулись панахиди, під час богослужіння священики виголошували проповіді про голодуючих і збирали для них гроші, купували коней, підводи, продукти.

«Це була одностайна позиція всієї церкви і духовенства. Греко-католицькі священики очолювали комітети, які займались збором коштів і організацією протестів. Зусиллями митрополита Шептицького, за його фінансової підтримки, з Західної України намагались пробитись зі збіжжям на Схід», – розповідає Папуга.

Радянська влада пропускала допомогу, щоб на цьому заробити
Ярослав Папуга

«Допомагали українці з-за кордону двома шляхами – відправляли валюту і продукти, частина потрапляла до голодуючих за дуже високими цінами. Радянська влада пропускала допомогу, щоб на цьому заробити. І така допомога надходила протягом всього періоду, поки люди голодували. Завдяки цьому трохи людей врятували. Був і офіційний канал, тобто виплачували валюту в європейських банках і люди чи адресати могли за ці кошти отримати певну кількість продуктів. Яку суму зібрали галичани для голодуючих, не знайшов такої цифри. У Перемишлі зібрали біля 1000 злотих, жителі Бучацького повіту Тернопільського воєводства – понад 1000 злотих. Є запис про кількість грошей, зібраних на зборах», – наголосив Ярослав Папуга.

«Дякуємо вам за 25 злотих. Продукти, що ми взяли за ці гроші, вже доїдаємо і знову загрожує нам голод, бо ми тільки живемо допомогою від маминої рідні і всіх вас», – це рядки із листа жертви Голодомору.

На Підляшші монахи-студити УГКЦ також підтримали рятункову акцію. Це відображено у звіті ієромонаха Кирила Ганущака до митрополита Андрея: «Хоть громадка наших вірних невелика, то мимо того був у нас і день жалоби 29.X.1933, в котрім 50 присутніх в Церкві зложили на голодуючих по три злотих».

Треба було 500 доларів, щоб людина, отримавши документи, могла виїхати у Польщу чи далі
Ярослав Папуга

«Для жителів радянської України, які хотіли перебратись на Захід, потрібно було отримати закордонний паспорт і ціни за нього були дуже високі. Радянська влада дозволяла, щоб родичі пересилали кошти. Треба було 500 доларів, щоб людина, отримавши документи, могла виїхати у Польщу чи далі. Такі випадки були поодинокі. Були спроби перетину і втечі через кордон, через Дністер, в Румунію. Десь весною влітку 1932 року радянська влада дуже багато вжила заходів, щоб посилити контроль на кордоні, виселяли нелояльне населення, будували спеціальні військові пункти, щоб не допустити втеч», – розповідає історик Ярослав Папуга.

Є повідомлення, як люди втікали у Польщу і Румунію і більшість із них розстріляли під час переходів, при спробі втекти з СРСР
Ярослав Папуга

«Є повідомлення, як люди втікали у Польщу і Румунію і більшість із них розстріляли під час переходів, при спробі втекти з СРСР. Декому вдалось, були й такі, які перейшли в Галичину. Їх було багато у Тернопільському воєводстві тоді польської держави. Хоча польська влада не переслідувала українців за підтримку голодуючих, але місцеві державні чиновники повертали втікачів назад на вірну смерть. Були випадки, що люди чинили самогубство, щоб назад не повертатись. Депутат польського парламенту Степан Баран у травні 1933 року навіть зустрівся з тернопільським воєводою і переконав його не відправляти людей назад. Політик написав статтю і цим привернув увагу до проблеми. Переважно втікачі знаходили притулок при церквах», – каже дослідник Ярослав Папуга.

Газета «Діло» 5 травня 1933 року опублікувала фрагмент листа «З Совітської України». Син селян із Тернопільщини після Першої Світової війни залишився жити на Полтавщині, де мав своє господарство. Він писав батькам: «Як прийдуть заграничні гроші, а особливо доляри, то почта не видає на руки, а зараз перемінює на рублі. За один доляр дає два рублі, а як я не хочу перемінити, то почта стягає. На ринку можна взяти 4—5 рублів за 1 доляр. Остались ми прямо голодні і так день за днем ведемо на кварті круп чи муки, котру купили або за що заміняли. Кукурудза 16 кг – 120 рублів,пшениця 16 кг –150 рублів,картопля 16 кг –50 рублів, 1 літр молока – 3 рублі, хліб житний – 15 рублів. Крайна нужда і голодівка , як ніколи в житю не перебував… Господи прости нам і виведи нас з цего тяжкого горя, дай хоть силу і крепость видержати щоб не померти бо дуже хочу ще з вами бачитись і поговорити хоть з годину, бо дуже часто ви всі снитесь майже кожду ніч…».

Голоси львівського митрополита Андрея Шептицького та інших осіб, що закликали світ перейнятись долею мільйонів людей, яким загрожував голод, були почуті архиєпископом Відня, кардиналом Теодором Інніцером, який створив Комітет допомоги українцям у Відні, а також передав ці заклики галицького духовенства далі у світ.

Нехай перед страшною смертю серед лютих страждань голоду буде для них хоч малою потіхою гадка, що їх брати знали про їхню страшну долю, молились за них
Митрополит Андрей Шептицький

Кардинал скликав у Відні конференцію представників усіх комітетів допомоги голодуючим у СРСР, щоб знайти способи допомоги голодуючим, об’єднати зусилля.

Скільки українців були врятовані старанням греко-католицького духовенства невідомо. Митрополит Андрей Шептицький відверто виступав проти винищення українців штучним голодом. До його голосу прислухались і йому довіряли. А відтак життя багатьох людей таки були врятовані.

«Нехай перед страшною смертю серед лютих страждань голоду буде для них хоч малою потіхою гадка, що їх брати знали про їхню страшну долю, над ними боліли і терпіли, за них молились», – писав митрополит у пастирському посланні у липні 1933 року.

Джерело: Радіо Свобода