Close

Ще не зареєстровані?Зареєструватися на сайті.

lock and key

Ввійти на сайт Львівської Духовної Семінарії

Account Login

Діти: носії цивілізації любові

Звертаючись до сімей, які усиновили дітей, папа Іван Павло ІІ ще у 2000 році сказав: «Усиновлення дітей – це величне діло любові. Кожного разу коли батьки усиновлюють дитину, відбувається справжній обмін дарів. Ті, хто дає, дають, і ті, хто приймають, приймають – дар».

  • І далі: «Батьки, які усиновлюють, шанують і опікуються такими дітьми, як своїми рідними, і таким чином визнають, що стосунки між батьками і дітьми не вимірюються виключно генетичним походженням. Батьківська любов – це перш за все дар себе дитині. Ситуацію, коли батьки приймають, піклуються, і присвячують себе вихованню адаптованої дитини, можна назвати своєрідним «народженням нової дитини». У результаті цього виникають доволі близькі та тривалі стосунки, які нічим не поступаються стосункам, що ґрунтуються на біологічній, кровній спорідненості. А те, що держава юридично захищає стосунки, які виникають у результаті усиновлення, сприяє тому, що такі сім’ї стають мирним середовищем для дітей, де вони отримують батьківську і материнську любов, без якої неможливий повноцінний людський розвиток».

Місяць листопад у християнських Церквах світу присвячений темі усиновлення. У той час відбувається низка інформаційно-просвітницьких заходів, щоб привернути увагу якомога більшої аудиторії людей до цієї проблеми.

  • Для багатьох подружніх пар, які не можуть мати власних дітей, усиновлення – це вихід, який дає змогу пережити радість батьківства, реалізувати своє християнське покликання. Так, неплідність може послужити як великий дар, бо спонукає дорослих шукати можливостей усиновити дітей, які потребують батьківської турботи та любові. Сім’ї, які зважились на такий крок, поступово дозрівали до цього рішення, переживали душевні випробування, робили переоцінку свого життя у світлі цінностей християнської віри, заносили багато молитов до Бога про цю справу.
  • Католицька Церква у цілому світі провадить різні програми з усиновлення дітей завдяки діяльності різних неурядових агенств з усиновлення (наприклад, у США). Агентства з усиновлення ведуть власні списки дітей, які очікують нових батьків. Діти, які походять з неблагополучних, малозабезпечених сімей, або залишились сиротами від народження мають шанс знайти нових батьків.​​
  • Католицькі агентства з усиновлення дотримуються відкритої, прозорої процедури усиновлення, коли дитина може дізнатись про своїх біологічних батьків, а дорослі мають змогу підтримувати стосунки з живими біологічними батьками. Відкрита процедура дозволяє також дізнатись про медичну історію дитини та можливі спадкові хвороби батьків, які можуть передатись дитині.

Рідні батьки, які віддали своїх дітей на усиновлення, мають право знати, що їх діти попали до надійних, відповідальних людей. Відкрита процедура усиновлення дозволяє, щоб вони відчували впевненість з приводу долі своїх дітей.

  • Саме культура зрілих людських стосунків, яка супроводжує процес виховання усиновлених дітей, сприяє їх повноцінному людському розвитку. Відповіді на запитання «хто мої батьки?», «чому вони залишили мене?» - не є питаннями-табу у християнських сім’ях. Також якщо нові батьки не змогли від початку налагодити близькі стосунки та мости порозуміння з дитиною, завдяки тривалій співпраці з агентством з усиновлення, яке моніторить ситуацію, такій дитині шукають нових батьків для повторного усиновлення. Така можливість існує задля добра дитини. 
  •  Турбота про усиновлених дітей – це повноцінне батьківство, яке передбачає повну зайнятість впродовж цілої доби кожного дня. Тому працівники агентств з усиновлення сумлінно та старанно підходять до розгляду заявок на усиновлення, перевіряють можливості та готовність сім’ї прийняти дитину, нести всю відповідальність за її життя.

Бути батьками усиновленої дитини вимагає зрілості, відповідальності, наявності батьківських навиків, а це стає можливим завдяки підтримці інших батьків усиновителів, консультацій з різними фахівцями, яких надають агентства з усиновлення.

  • У майбутньому біологічні батьки можуть стати частиною сім’ї, яка усиновила їх дітей, якщо налагодиться нормальна співпраця та будуть виключені можливості негативного впливу та конфліктів. Нормальне спілкування між батьками допоможе дитині переосмислити факт свого усиновлення, примиритись з рідними батьками, впевнено дивитись у майбутнє. І все це завдяки відкритій процедурі усиновлення. 
  • Про факт усиновлення потрібно починати говорити з дітьми якомога раніше (навіть у 5-6 років). Пояснення можуть на початку не містити усієї інформації. Але батьки повинні постійно говорити своїй малолітній дитині, що батьки щасливі, бо мають таку чудову дитину, яку безумовно люблять і цінують.
  • Можуть сказати, що: «ми обрали тебе бути нашою дитиною. Ти – особливий! Ти – унікальна! Ти – бажана дитина! Те, що тебе усиновили, не означає, що ти – не такий, як інші діти». Батьки можуть розповісти про свою історію, як і чому зважились на усиновлення.
  • Чим раніше почати говорити, тим легше дитина сприйме факт усиновлення у підлітковому віці. Батьки постійно дбають про довіру та щирість у стосунках з дитиною, завжди відповідають на її запитання, вислуховують її страхи та побажання. Налагоджені ще з раннього дитинства стосунки переживуть випробування часом і захистять дитину від розчарувань.
  • Католицька Церква заохочує усиновлення, пропонує підтримку таким сім’ям, розробляє особливі програми душпастирської опіки сімей з усиновленими дітьми. Святий Йосиф Обручник Діви Марії є опікуном справи усиновлення, оскільки Христос жив у сім’ї як усиновлена дитина Йосифа та рідна дитина Марії. Святий Йосиф є прикладом батька-усиновителя.
  • Батьки переживають справжнє щастя, коли діти приймають їх за своїх батьків. Поява дитини зміцнює сім’ю, допомагає дорослим стати повноцінною сім’єю, розвивати нові сфери сімейного життя.